Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Їхня розмова відбулася вдень у понеділок за обідом, у понеділок після того недільного дня, який Фергюсон провів у Рейнбеку, покурюючи з Емі цигарки, а наступного ранку Террі доповів йому, що вже все готове на п’ятницю четверту дня, що не було б проблемою для Фергюсона, бо його комендантську годину було продовжено до шостої вечора, і, на щастя, він мав при собі двадцять п’ять доларів, котрі мали знадобитися йому для того, щоби «стати дорослим чоловіком», хоча Террі й досі плекав надію, що місіс М., директорку закладу, вдасться умовити надати Фергюсону учнівську знижку. Не знаючи, чого очікувати, й не убачивши борделів ніде, окрім як на екрані низькопробних голлівудських вестернів, Фергюсон увійшов до апартаментів на Вісімдесят другій вулиці без попередніх уявлень в голові, де не було нічого, окрім цілковитої невизначеності, абсолютного нуля. То була одна з великих квартир, характерних для Верхнього Вест-сайду, з облупленою штукатуркою та жовтіючими стінами, колись елегантне помешкання, в якому, безсумнівно, жив якийсь відомий нью-йоркський городянин зі своєю численною родиною, але відвідувач забував про штукатурку та стіни, коли опинявся у просторій вітальні з шістьома молодими жінками, професійними коханками, які сиділи довкола на стільцях та диванах в різних стадіях оголення, причому дві з них були повністю роздягненими, і завдяки цьому стали першими голими жінками, яких Фергюсон побачив у своєму житті.

Він мав зробити вибір. Проблема полягала в тім, що він поняття не мав, яка з цих шести жінок стане найкращою коханкою для недосвідченого незайманця незрозумілої сексуальної орієнтації, чия інтимна історія наразі обмежувалася одним партнером чоловічої статі, і він мав обирати швидко, бо йому було ніяково оцінювати цих дівчат поглядом, наче вони були пакунками секс-товару без мозку та душі. Тому Фергюсон відкинув чотирьох частково вдягнених жриць кохання і звузив свій вибір до двох повністю оголених, щоби потім не було неприємних сюрпризів; раптом все стало вкрай просто і зовсім неважко, оскільки одна з тих двох була опецькуватою й цицькатою пуерторіканкою багато за тридцять, а друга – привабливою чорношкірою дівчиною, яка явно була лише на кілька років старшою за Фергюсона, худорлява фея з маленькими грудьми, коротким волоссям, довгою шиєю та навдивовижу гладенькою шкірою, яка обіцяла бути значно приємнішою на дотик, аніж будь-яка шкіра, до якої він доти торкався.

Звали її Джулія.

Він вже заплатив свої двадцять п’ять доларів схожій на тумбу місіс М., яка безперервно курила (виявилося, що для початківців знижки не передбачені), а через те, що Террі гучно й грубо заявив, що Фергюсонів пісюн іще ніколи не був всередині «кицьки», не було сенсу вдавати, що він вже ступав на цю стезю раніше, і в даному випадку ця стезя вела вузьким коридором до тісної кімнати без вікон, з ліжком, раковиною та стільцем. Коли Фергюсон ішов позаду Джулії, втупившись в її привабливу сідничку, яка злегка погойдувалася, набряк в його штанях поступово зростав, а коли вони увійшли до кімнати, Джулія наказала йому роздягтися. Побачивши його пеніс, вона сказала: «Ти швидко збуджуєшся, хлопчику», і це Фергюсону страшенно сподобалося, бо він знав, що був достатньо жвавим, щоби сотворити більше швидких стояків, аніж більшість дорослих клієнтів. Раптом він відчув себе щасливим, знервованість та переляк хутко зникли, незважаючи на те, що він іще не знав реальних правил гри. Коли він спробував поцілувати Джулію в губи, вона відсахнулася й сказала: «Ми цього не робимо, милий, прибережи поцілунки для своєї дівчини», але не мала нічого проти, коли він погладив руками її маленькі груди та поцілував їй плечі. Йому було дуже приємно, коли дівчина вимила його пеніс милом з теплою водою в раковині, а потім стало іще приємніше, коли він погодився на дещо під назвою «п’ятдесят на п’ятдесят», іще не знаючим, що це таке (мінет плюс злягання); вони лягли разом у ліжко і перша половина отого «п’ятдесят на п’ятдесят» виявилася настільки приємною, що Фергюсон злякався, що не дотягне до другої половини, але якимось чином це йому вдалося, і це була найприємніша частина всієї пригоди, давно омріяне, давно сподіване давно відкладуване входження в тіло іншої людини, сам акт парування, і настільки потужною були відчуття, спричинені перебуванням всередині, що Фергюсон не втримався й кінчив майже миттєво, настільки швидко, що пожалкував про брак самоконтролю, пожалкував, що не зміг відтягнути оргазм хоча би на кілька секунд.

– А можна іще раз? – поцікавився він.

Джулія вибухнула сміхом, гучним і веселим гортанним сміхом, відлуння якого застрибало від стіни до стіни маленької кімнати. А потім сказала:

– Дурнику, ти вже кінчив – от і все. Більше нічого не буде, звісно, якщо у тебе немає іще двадцяти п’яти доларів.

– У мене й двадцяти п’яти центів немає, – відповів Фергюсон.

Джулія знову розсміялася.

– Ти подобаєшся мені, Арчі, – сказала вона. – Ти – симпатичний хлопець з симпатичним пісюнчиком.

– А мені здається, що ти – найгарніша дівчина в усьому Нью-Йорку.

– Ти, мабуть, хотів сказати «найхудіша».

– Ні, найгарніша.

Джулія сіла в ліжку й цьомкнула Фергюсона в чоло.

– Приходь до мене, коли матимеш нагоду, – сказала вона. – Адресу ти знаєш, а отой твій крикливий друг має телефон. Спершу зателефонуй, щоби домовитися про зустріч заздалегідь. Ти ж не прийдеш сюди тоді, коли мене тут нема?

– Ні, не прийду. Ні за що не прийду.

Баскетбол. Те, що Фергюсон потрапив до шкільної команди іще в десятому класі, було свідченням того, наскільки покращилася його гра за літо. Змагання на відкритих майданчиках були характерні сильною конкуренцією, і трибуни повнилися чорною дітворою з бідняцького Гарлему, які ставилися до свого баскетболу вкрай серйозно, бо знали, що добра гра в баскетбол означала потрапляння до шкільної команди, а з шкільної команди можна було потрапити до вузівської команди і отримати шанс вирватися з Гарлему назавжди, і Фергюсон вперто працював над покращенням своїх кидків у кільце та техніки володіння м’ячем. Багато додаткових годин вправлявся він у прийомах гри з одним із охочих хлопчаків з Леннокс-авеню на ім’я Делберт Строган, колегою-нападаючим з сильнішої із тих двох команд, за які грав Фергюсон, і тепер, підрісши іще на два дюйми до п’яти футів і дев’яти з половиною дюймів, він перейшов від вправності до майже бездоганності, а його ноги стали настільки пружкими, що навіть при його рості він міг поцілити м’ячем в кільце один раз із трьох чи