Читати книгу - "Стів Джобс"

У цьому була частка правди, але дуже невелика. Один із гормонів, який виробляє підшлункова залоза, називається глюкагон, і він — протилежність інсуліну. Глюкагон змушує печінку розчиняти цукор в крові. Джобсова пухлина пустила метастази в його печінку і руйнувала її. У підсумку його тіло пожирало саме себе, і лікарі прописали йому ліки для пониження рівня глюкагону. У нього не було гормонального дисбалансу, і всі процеси траплялися через те, що рак поширився й на печінку. Він був в особистому запереченні щодо цього і також хотів заперечувати це на публіці. На жаль, це було юридично неможливо, бо він керував публічною компанією. Але Джобса дратувало те, як пишуть про нього у блоґосфері, і він хотів нанести удар у відповідь.

На той час Джобс був дуже хворий, незважаючи на свої оптимістичні твердження та нестерпний біль. Він пройшов уже другий етап лікування від раку, що призвело до важких побічних ефектів. Його шкіра почала пересихати і тріскатися. У своїй гонці за альтернативними рішеннями він полетів до міста Базеля у Швейцарії, щоби спробувати експериментальну гормональну радіотерапію. Він також пройшов експериментальне лікування, розроблене в Роттердамі і відоме як радіонуклідна терапія пептидних рецепторів.

За тиждень після все наполегливіших юридичних консультацій Джобс врешті погодився піти на лікарняний. 14 січня 2009 року він оголосив про це в іншому листі до працівників Apple. Спочатку він звинувачував блогґерів і пресу у своєму рішенні. «На жаль, цікавість до мого особистого здоров’я продовжує викликати тривогу не лише в мене і моїх рідних, а й у всіх решти в Apple, — писав він. І потім визнав, що його лікування «гормонального дисбалансу» було не таким простим, як він уважав досі. — За останній тиждень я дізнався, що мої проблеми зі здоров’ям серйозніші, ніж я думав до цього». Тім Кук знову візьме на себе його щоденні обов’язки, але Джобс запевнив, що він залишатиметься директором, буде брати участь у вирішенні важливих справ і вже до червня повернеться.

Джобс консультувався з Біллом Кемпбелом і Артом Левінсоном, які займали подвійні посади: були його консультантами з питань здоров’я і співкерівниками компанії. Але решта членів правління не була так вповні проінформована, й акціонери перебували в невіданні. Це спричинило деякі юридичні непорозуміння, і відділ розслідувань почав виясняти, чи компанія не приховувала «матеріальної інформації» від акціонерів. Сприяння поширенню неправдивої інформації, яка могла цікавити фінансових вкладників компанії, означало б шахрайство і кримінальний злочин. Оскільки Джобс та його магія були настільки тісно пов’язані з поверненням Apple, здавалося, що його здоров’я підпадає під ці стандарти. Але то був темний бік закону, адже право на особисте життя керівника мало також братися до уваги. Було особливо важко триматися того балансу у випадку з Джобсом, який цінував приватність свого особистого життя і водночас був таким утіленням компанії, яким не був жоден інший директор. Він також не полегшував завдання. Стів став дуже емоційним, часто багато говорив і плакав, коли розмова заходила про те, що він має бути менш таємничим.

Кемпбел цінував дружбу з Джобсом. Він не хотів порушувати його приватність і тому запропонував зробити крок назад, як директор.

— Приватність дуже важлива, — говорив він пізніше. — Стів був моїм другом мільйон років.

Юристи визначили, що Кемпбел не мав складати обов’язки члена правління, але мусив звільнити посаду співкерівника. Його замінила Андреа Джунг з компанії Avon. Робота відділу розслідувань зайшла в нікуди і правління захищало Джобса від набридливих прохань про оприлюднення детальнішої інформації.

— Преса хотіла більше особистих деталей, — пригадував Ел Ґор.

— Від Стіва залежало, чи хоче він розповісти більше за те, що дозволяє закон, та він був непохитний і не хотів, щоби в його приватність утручалися. Його бажання мусять поважати.

Коли я запитав у Ґора, чи правління мало бути наполегливішим на початку 2009 року, коли здоров’я Джобса було значно гіршим за те, у що вірили акціонери, той відповів:

— Ми винайняли незалежного радника, і він підсумує, чого вимагає закон і як найкраще вчинити у цьому випадку. Ми все зробили за книжкою. Можливо, це звучить як виправдання, але критика мене дуже розізлила.

Не погодився один член правління. Колишній директор Chrysler і IBM Джері Йорк на публіку не сказав нічого, але довірився репортеру газети Wall Street Journal у розмові «не для преси» про те, що його «вивертало», коли він дізнався, що компанія приховала Джобсові проблеми зі здоров’ям у 2008 році.

— Чесно кажучи, я шкодую, що не пішов тоді у відставку.

Коли у 2010 році Йорк помер, Journal використав його розмову «для преси». Йорк також прокоментував це «не для преси» для Fortune, і вони використали коментарі, коли Джобс пішов на третій лікарняний у 2011 році.

Дехто в Apple не міг повірити, що ті цитати належали Йорку, бо офіційно він тоді не обурювався. Проте Білл Кемпбел знав, що статті були правдивими. Йорк нарікав у розмовах із ним в 2009 році.

— Коли Джері пізно вночі пив більше вина, ніж завжди, він телефонував мені о другій чи третій годині ночі і казав: «Що за нісенітниці, я не вірю в ту дурість з його здоров’ям, нам треба переконатися». І коли я телефонував йому наступного ранку, він говорив: «А, так, все в порядку». І я впевнений, що у якийсь із таких вечорів він надерся так, що поговорив із репортерами.

Мемфіс

Керівником онкологічної команди, яка лікувала Джобса, був Джордж Фішер з Університету Стенфорда — провідний дослідник шлунково-кишкового та колоректального раку. Він попереджував Джобса місяцями, що йому потрібно пересаджувати печінку, але Джобс відмовлявся переварювати ту інформацію. Лорін раділа, що Фішер завжди піднімав це питання, бо знала, що постійні підштовхування змусять її чоловіка звернути на це увагу.

І нарешті в січні 2009 року Джобса переконали. Це трапилося відразу після того, як він розповів усім, що його «гормональний дисбаланс» можна легко вилікувати. Та існувала проблема. Його внесли у список на донорську печінку у Каліфорнії, але очевидним було те, що вчасно він її не отримає. Кількість можливих донорів з його типом крові була обмеженою. Окрім того, дані «Єдиної мережі для обміну органами», яка встановлювала правила в США, свідчили, що першими органи отримують хворі на цироз чи гепатит, а не на рак.

Немає жодної законної можливості для пацієнта,