Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

Насилу відшукала юнака хвилин через п'ятнадцять. Він сидів на підвіконні на третьому поверсі в кутку біля пожежної драбини, що вела на дах. Мені він здався стомленим і самотнім – недбало скрутився на широкому підвіконні, такий безрадісний і втрачений, що я навіть пошкодувала, що перервала його усамітнення. Але Вовка не стільки почув, скільки відчув моє наближення і, піднявши голову, не зміг стримати посмішки:

— Когось шукаєте, Софіє Костянтинівно? – мило спитав і зіскочив із підвіконня. Він по-чоловічому розправив плечі й миттєво перетворився на Вовку, від якого я втратила голову, не чекаючи спокою. Ці божевільні два роки я прожила у постійній боротьбі із собою, зі своєю свідомістю. І щоразу, майже плачучи від розпачу, зізнавалася собі, що якою б це не було дурістю і як би це не здавалося абсурдним, але саме цей хлопчик складає тепер усе моє мислиме і немислиме щастя. Цікаво, покарав мене Бог такою любов'ю чи нагородив?

Відповіді на це запитання я не могла дати. Просто перебувала у стані безмежного щастя. Ще б пак, є на землі така людина, яка мені потрібна, з нею мені добре, до неї я прагну і душею, і тілом. Але разом з тим була неймовірно нещасна, коли думала, що між нами є перепони. Чи зможе час стерти ці бар'єри?

—    Вас, Володимире Павловичу, - відповіла я. - Ось, знайшла. Там збираються за стіл сідати, - він стояв переді мною чистий, світлий, юний, сяючий від щастя при одному погляді на мене. Він не прагнув корчити із себе чоловіка-супергероя, чоловіка-мрію. Він весь був, як на долоні. Він був мій! І життя набувало змісту, значення. Дарувати кохання – ось насолода!

Вовка, трохи схилив голову вбік, притягнув мене за руку до себе. Спочатку невпевнено, потім все сильніше та наполегливіше. І в мить припав своїми губами до моїх, скувавши в обіймах моє тіло.

— Сонь, давай втечемо кудись? – гарячим напівшепотом говорив він, насилу відриваючись від моїх губ. - Я хочу тебе викрасти на цю ніч! Та що ніч, життя! Сонь, давай одружимося? Ось завтра й подамо заяву до РАГСу. Ми маємо бути разом, Соня. Ти вийдеш за мене заміж? - він повільно опустився переді мною на коліна й завмер так, не рухаючись.