Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

Глава 10

Друга інкарнація «Біокіна» здійснилася.

Шлях до визнання світом моєї виключної геніальності почався прозаїчно — з інтенсивної переписки і з замовлення тисячі дрібниць. Визнаю, до зустрічі з Ґійомом я вагався — не хотілося виявитися персонажем книжки про безумного алхіміка, який вирішив ощасливити людство конструкцією з мідних казанків і пропелерів, зібраною в стодолі з дровами. Але якщо вже білий маг зумів опанувати некромантію, то чорному вирішити проблеми ідіотський бактерій — плюнути і розтерти. Заради великого діла довелося купити дім повішеника цілком, благо запросили за нього копійки — після трьох смертей там погодився би жити лише божевільний (ну, або чорний маг). До речі, підлогу у вітальні я міняв сам, в смислі, з молотком в руках, теслі о них навіть торкатися не хотіли, добре, хоч матеріал погодилися привезти.

Цікаво, що скаже Йоган, коли почує про причини ремонту?

Разом з моїми компаньйонами по новому проекту до свого сина приїхав Чвертка.

— Ти-то чого сюди приперся? Ти ж, ніби, автомобілями займатися хотів.

Зовнішній вигляд місцевих вантажівок цілком міг викликати у алхіміка інфаркт.

— Не пішло, — стенув плечима Рон і стишив голос, — ти тільки нікому не кажи, добре? Пам’ятаєш, я з родичами полаявся?

— Ну і що?

— Мені недавно шепнули — моя матуся хоче оголосити мене несповна розуму.

— Та ну, дурниці які! Дядькові своєму сказав?

— Сказав. Він порадив мені щезнути на деякий час. У моєї мами специфічні знайомства серед цілителів, так що може і вдатися. Потім все життя буду доказувати, що не псих.

— М-да, — виявляється, мої родичі — ще не найгірший варіант. — Але місце ти все-одно вибрав невдале.

— Боїшся конкуренції? — примружився Рон.

— Ні разу! У мене тут уже репутація, клієнти.

— Ну-ну. За патент не турбуйся, я все зробив. До-речі, камуфляжом зацікавилися воєнні.

Велика хата одразу стала шумно і тісною. Перші три дні мандрівники просто оговтувалися і ділилися зі мною (!) враженнями від поїздки. Я їм що, емпат-сповідач? Чвертка посміювався над кількістю пересадок (до речі, мені довелося робити на одну більше), Полак обурювався відсутністю сервісу (він просто ніколи не возив у багажі мотоцикла). Що до Йогана, то його шокували складні просторові переміщення; я навіть не впевнений, що він за необхідності зміг би знайти дорогу назад. Білий припер з собою гору бідонів і акваріумів і досі не усвідомлював свого щастя — нічого не поцупили і не розбили.

А вечорами Полак слухав музику на моєму грамофоні.

Ось коли я пошкодував, що затягнув з доставкою спорядження! Відправив би їх всіх в стодолу, трудитися, та й по всьому. Самий лише опис і розпакування такої кількості барахла зайняв би тиждень! Але гроші знову доводилося економити, тому відмовитися від халяви я не зміг (тут виявилося доречним моє знайомство з бавовнярами — вони замовили для себе цілий состав, у них залишалося місце), за що розплачувався тепер власною кров’ю. Нічого, ще пару днів, всі займуться справами і відчепляться, нарешті, від мене.

Йшли дні, за турботами причина заміни підлоги у вітальні якось забулася. Я звик, що мої начальники не обмежені в проявах влади, і за необхідності здатні списати все. Це я помилявся

Повернення до реальності було жорстким — до мене приїхав Лемар (помічник Брайана, який заміщав відсутнього шефа) і притягнув з собою старшого чистильника з повним набором бойових амулетів.

— Полковник Райк хоче з вами перебалакати! — цвірінькнув підлий тип і бадьоро пострибав до свого автомобіля, очевидно, не маючи бажання бути присутнім при розмові бойових магів.

Я намагався усвідомити серйозність своїх нових проблем (чорні просто так одне до одного в гості не ходять).

— Зайдемо всередину? — запропонував полковник

Тримався він якось надто спокійно (це мені не подобалося), і очі, як на чистильника, в нього були надто розумні (недобрий знак). Я одразу провів його у вітальню (чого тягнути кота за хвіст?); погляд, мимохідь кинутий полковником туди, де все ще видно було пляму від відсутньої шафи, сказав мені про причину візиту все — Брайєн розколовся. А мені здавалося, шеф уміє тримати язика за зубами! З іншого боку, спілкування з Шерехом міняє людину (по собі знаю), а тут ще карантин… Залишалося зрозуміти, чому Райк не привів з собою штурмову бригаду.

— Знаєте новини? — байдужим тоном поцікавився незваний гість.

Руки полковник тримав за спиною і хапатися за Джерело, ніби, не поспішав.

— Які?

— Великі боси хочуть влаштувати в нашому окрузі полювання на