Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Він завжди приходив до Джулії, тому що вона була однозначно найгарнішою й найпривабливішою з дівчат, котрі працювали в місіс М., а після того, як вона збагнула, наскільки юним був Фергюсон (коли він прийшов перший раз, то Джулія подумала, що йому сімнадцять, а не п’ятнадцять), її ставлення до нього пом’якшилося до чогось на кшталт жартівливої товариськості, і вона, спостерігаючи, як його кінцівки продовжують виростати з кожним наступним візитом, ставилася до нього не те щоби з ніжністю чи любов’ю, але достатньо приязно, щоби ухилитися від правил і дозволяти цілувати себе в губи, коли йому хотілося, і навіть встромляти язика глибше в рот. З Джулією було гарно ще й тому, що вона ніколи не говорила про себе й ніколи ні про що його не питала (за винятком віку), тому окрім того, що кожного вівторка та п’ятниці Джулія працювала на місіс М., Фергюсон про життя Джулії не знав нічого, наприклад, чи працювала вона проституткою в інших салонах міста, чи ті два дні в апартаментах місіс М. допомагали їй оплачувати навчання в коледжі, можливо, навіть і Сіті-коледжі – хтозна, де вона сиділа поруч з Енді Коеном на семінарі з російської літератури. А може, вона мала приятеля, або чоловіка, або маленьку дитину, або двадцять три брата та сестри, або планувала пограбувати банк чи перебратися до Каліфорнії, чи повечеряти пирогом з куркою. Він інстинктивно розумів, що краще було не знати, краще було лише займатися сексом і тільки сексом, який він визнав таким приголомшливо приємним, що двічі за ці п’ятнадцять місяців свідомо порушив закон: заходив до книгарень Верхнього Вест-сайду в шерстяному пальті поверх піджака з численними кишенями і наповнював їх всі різними книжками в м’яких обкладинках, в яких потім робив багато написів та загнутих сторінок і продавав до букіністичної крамниці напроти кінотеатру «Колумбія» за чверть ціни, вказаної на обкладинці. Заради грошей для сексу з Джулією Фергюсон вкрав і перепродав десятки класичних романів.

Він би радо зайнявся сексом шістдесят разів, а не шість, але одного лише усвідомлення, що Джулія завжди буде неподалік, якщо йому сильно приспічить, було достатньо, аби вбити в ньому будь-який інтерес бігати за дівчатами в його школі, за п’ятнадцяти- й шістнадцятирічними створіннями, які ляскали його по невгамовних і допитливих руках, коли він намагався зняти у кого-небудь з них светр, ліфчик або трусики, жодна з них не пройшлася б голяка перед ним так, як це робила Джулія, жодна з них не дозволила б йому проникнути до внутрішнього святилища свого жіночого «я», і навіть якщо припустити, що таке могло трапитися, то довелося б виконати безліч роботи, аби досягти того, що він уже отримував від Джулії, причім з нею йому ніколи не довелося б страждати від трагедії розбитого серця, яка неодмінно сталася б, якби він запав на одну з отих «пристойних» дівчат, жодну з яких він все одно не любив, за винятком Емі, яку Фергюсон обожнював, яка ходила не до Ріверсайдської академії, а навчалася в середній школі Хантера в іншому районі міста, Емі, його улюблена кузина, втрачена й знову знайдена, кузина з цигарками без фільтра та гучним сміхом, вона була єдиною вартою зусиль та ризику, єдина дівчина, секс із якою означав би також і кохання, бо за останні п’ятнадцять місяців все змінилося, світ його бажань перевернувся догори ногами, і одна за одною Ізабелла Крафт, Сідні Міллбенкс та Вівіан Шрайбер зникли з його нічних мрій, і лишилося тільки двоє, котрі продовжували приходити до нього вночі: хлопець Шнайдерман та дівчина Шнайдерман, такі несамовито бажані Джим та Емі. Щоночі хтось із них заповзав до нього в ліжко, спершу Джим кілька ночей поспіль, потім – Емі, і в цьому, вважав Фергюсон, був певний сенс, бо він, розділений навпіл, так і не вирішив – хто він такий, він, майже сімнадцятирічний Арчібальд Ісаак Фергюсон, відомий також як схиблений на проститутці сексуальний маніяк та дрібний злодюжка, колишній гравець шкільної баскетбольної команди та позаштатний кінокритик, двічі знехтуваний залицяльник своїх зведених кузена й кузини, а також вірний син своєї матері Рози та названий син свого вітчима Гіла, які попадали б непритомні, якби дізналися про нього всю правду.

Коли наприкінці лютого старий Шнайдерман врізав дуба, в квартирі на Ріверсайд-драйв зібралася на поминки невеличка компанія, невеличка тому, що овдовілий батько Гіла протягом останніх двадцяти років нових друзів не завів, а більшість старих друзів на той час вже встигли відбути до перманентних помешкань, де ніхто не порушував їхній вічний спокій. Компанія налічувала близько двох десятків людей, включно з доньками Гіла – Маргарет та Еллою, які вперше після осені 1959 року з’явилися в кругу сім’ї в супроводі своїх свіжоспечених чоловіків, опецькуватих та лисіючих, один з яких вже встиг зробити Маргарет вагітною, і Фергюсон, попри свою упередженість до них, мусив визнати, що названі сестри не виявляли до його матері жодних ознак неприязні – і правильно робили, бо ніщо так не втішило б Фергюсона, як можливість вчинити скандал і шугонути їх підсрачниками з помешкання; то був, зважаючи на обставини, абсолютно недоречний та несамовитий імпульс. Спершу Фергюсон, простоявши на лютневому холоді близько години, коли старого цапа ховали на цвинтарі, був збуджений та заведений, як сказав би Щасливчик Фіннеган, можливо тому, що йому пригадалася запальна й скандальна вдача свого нерідного діда, а може, кожна смерть нагадувала йому про смерть рідного батька, але на той час, коли родичі та знайомі померлого повернулися до помешкання, Фергюсон почувався достатньо нещасним, щоби швидко пропустити дві склянки віскі на порожній шлунок, які, мабуть, і спричинили подальші події, бо коли поминки почалися, він став викидати коники, причому настільки нахабно й недоречно, що він і сам не второпав – чи то він з глузду з’їхав, чи то випадково розв’язав загадку всесвіту.

А трапилося ось що. По-перше: Кожен з присутніх стояв або сидів у вітальні, страви споживалися і напої випивалися, а поміж парами та більшими групами людей велися розмови. Фергюсон, побачивши Джима, який стояв в кутку біля фронтального вікна і розмовляв зі своїм батьком, пробрався у той куток і спитав Джима, чи може він поговорити з ним сам на сам. Джим погодився, і вони пішли коридором до Фергюсонової спальні, де він, без жодного слова і будь-якої преамбули, обійняв Джима, зізнався йому у вічному