Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Шалва Зарандіа

— Того разу Дата прийшов годині об одинадцятій вечора. У мене саме тоді були зимові канікули. Дата постукав у вікно нашого батька Магалі. Вони мали свій умовний знак, але я про те не знав і пішов з Магалі відчиняти двері.

Дата скинув бурку й сказав, що його покликав сюди Мушні, назвавши день і ту годину.

Засвітили лампу. Побалакали трохи про сім’ю, про Датине життя. Вийшла й наша мати Тамар, сплакнула, сердешна, побачивши сина, але й зраділа, що сьогодні побачить їх обох, бо вже давно вони не заявлялися додому одночасно. Розбудили Лізу — сироту, що виховувалась у нас. Вона й досі жива, славна така, дуже славна. Жінки заходилися готувати вечерю.

— А не переказував Мушні, навіщо ти йому потрібний? — спитала Тамар.

— Та ні, сказав, що має невідкладну справу, неодмінно треба побачитися. А так — більше нічого не переказував,— відповів Дата.

Магалі засміявся — про що вона питає! Але матері так хотілося побачити синів, так занудьгувала вона за ними, ото й спитала.

Не минуло й півгодини, як прийшов Дата, і за вікном почувся стукіт копит. Я вийшов подивитися, чи то не Мушні. Вершник і справді зупинився коло наших воріт.

Мушні зіскочив з коня, обійняв мене і, на ходу закидаючи запитаннями, сам одвів коня в стайню, сам його розсідлав, укинув йому сіна і лиш по тому послав мене принести води вмитися.

Коли і на якій станції він устав, я не знаю, але ризикнути самому рушити верхи такої глупої ночі — це було подією. Я вже казав вам, що в Мегрелії — та й на наших дорогах також — ходити після півночі було дуже небезпечно. Я не стримався і, поки зливав йому, спитав, як же він зважився на таку подорож.

Мушні засміявся:

— Шалво, братику, якби розбоїв чинили стільки, як про них говорять, країна наша належала б розбійникам.

— Батько так і каже: світ належить розбійникам.

— Він має на оці інших розбійників, а не тих, що на дорогах відбирають у бабусь хурджини. Ну, ходімо!

Зараз я побачу Дату і Мушні разом. Поки ми підіймалися сходами, серце моє завмирало, чекаючи їхньої зустрічі. Один — абраг, другий — начальник політичної розвідки, але вони — брати...

Увійшли ми в кімнату. Спочатку Мушні підійшов до матері й поцілував їй руку, потім розцілував обох — і батька, і матір. Дата зустрів його стоячи. Якусь мить брати дивилися один на одного. Потім Мушні ступив крок до Дати, рушив назустріч йому й Дата. Вони потисли один одному руки, обнялися. Мені видно було тільки обличчя Мушні. Він поклав голову на плече Даті й стих на якусь мить. А потім заговорив — про те, як змінився брат, як постарів («більше, ніж я чекав»), і — в сльози. Мені здалося, ще трохи — він і геть розридається.

Заголосила Тамар. Магалі давай заспокоювати її, мовляв, чого доброго, ще прибіжать сусіди, допитуватимуться, яке лихо скоїлося.

Пішли до столу, і брати посідали один проти одного. Мушні все зітхав і втирав сльози.

— Щоб було в тебе все гаразд, Мушні!.. А я вже якось...— сказав Дата й надпив вина.

Нікому не хотілося їсти, але вечеря була на столі, і щось у цій німій тиші треба ж було робити! Батько благословив вечерю, всі перехрестилися й почали їсти.

Минув якийсь час, і Мушні порушив важку тишу.

— Я бачу, Дато, ти прийшов точно на призначений час. Відступив від випробуваної звички?

— Ти ще не заслужив від мене образи.

— Не розумію!

— Я прийшов на той час, який ти призначив. Мене кликав мій брат і чесна людина, а коли б я не прийшов вчасно, це означало б, що я маю сумнів, що ти мій брат і лицар. Я не можу собі дозволити мати сумнів щодо тебе.

Магалі осміхнувся, гордий з Датиної відповіді. Тамар уп’ялася очима в своє рукоділля: один син не повинен був помітити радості від слів другого сина.

— А що ти зробив би, якби хтось під моїм іменем улаштував тут западню? — спитав Мушні, всміхнувшись.

— Твоє прохання переказала мені Еле,— Дата не підтримав братового жарту,— і умови зустрічі принесла вона, і про мою згоду ти від неї почув. Чужі не втручалися в наші переговори. Скажи, хто ж міг поставити пастку?

— Випадок,— Мушні знову всміхнувся.

— Випадок? — Дата зиркнув на Мушні, щоб зрозуміти, куди він хилить.— До випадку я завжди мушу бути готовий.

Шматок м’яса, вже піднесений до рота, ліг на тарілку. Мушні встав, і погляд його обмацав усі стіни й кутки.

— Де твоя зброя, Дато?

— Зі