Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Розібравшись із деякими деталями, працівники швидкої та поліція роз'їхалися, а Міра повернулася у квартиру Єгора. Всі питання мають вирішуватися з його родиною, а її просто відправили додому. І правильно зробили, бо сама вона нічого б не вирішила, хіба що стрибнула в могилу разом із ним.

Вона зайшла у величезну порожню квартиру, якою немов натовп свиней пробіг - не пройти, не проїхати. Зайшла у вітальню й рефлекторно глянула на стіну, де красувалася фотографія в рамці: вони з Єгором стоять в обіймах і щасливо посміхаються. Це видовище прошило її серце стрілою болю, який виявився таким глибоким, що на мить затамувало подих. Сльози більше не текли, але очі палили вогнем. Образ закривавленого Єгора й медальйон, який він так беріг – усе це закрутилося всередині, давлячи й стискаючи легені. Міра скрутилася на підлозі калачиком і закричала так голосно, як тільки була здатна.

Стадія шоку поступово змінювалася смиренням, безжальним і жорстоким. Мирослава піднялася на ноги, а сили повернулися у вигляді люті. Вона почала жбурляти речі, які попадали під руку: розбила вазу, скинула книги й картину зі стіни. Її крик і прокляття адресовані собі й усім, хто прийшов у цей вечір, розчинялися в повітрі. Мирослава була б щаслива, якби на місці Єгора опинилася вона сама. Не знала, як би він жив без неї, бо без нього вона жити не могла.

103

Під'їжджаючи до гуртожитку, Лєра остаточно втратила зв'язок із зовнішнім світом і заснула. Спочатку це не здавалося проблемою, бо поруч три хлопці, котрі зможуть доставити її до кімнати, рівно доки не дізналися, що ліфт зламався. Тому до четвертого поверху ніс Влад, потім - Коля.

Без стуку вони увірвалися в кімнату Лєри, поклали її на ліжко і спокійно видихнули, усвідомлюючи, що все закінчилося. Далі перевели погляд на Єву. На її милому обличчі прослизало багато емоцій, але співчуття і хвилювання вони бачили вперше. Сама Єва невисокого зросту з фарбованим у фіолетовий колір волоссям і пірсингом у брові та губі. Вона готувалася до сну, але несподівані гості змінили всі її плани.

- Що трапилося?

- День студента святкуємо, - грубо кинув Влад. - А що, не видно?

Кожне її слово вони сприймали вороже, особливо Влад, причому постійно, тому вона перестала втручатися. Лягла на ліжко біля вікна й втупилася носом у подушку.

Двоє хлопців присіли за стіл, а Влад - на краю ліжка поруч із сестрою.

- Як побачимо Мирославу, треба за медальйон дізнатися, - пошепки сказав він. - А то Лєрка нас четвертує.

- Навіщо вони її закрили? - Філ відкинув волосся назад. - Дуже весело дівчата розважаються. Спочатку накачали якоюсь гидотою, а потім відправили на розтерзання...

- Що? - насупився Коля, відчуваючи, як холод пробігся по спині. - Що ще я пропустив?

- На розтерзання Сироватському, - продовжував той. - Коли закинеться чимось, одразу бабу йому подавай.

Коля злякано смикнув бровою.

- Він же не...

- Ні, - Влад встав із ліжка. Не зміг всидіти на місці й пройшовся кімнатою.

- От же зараза, я б йому за таке...

- Владос уже все зробив, - запевнив його Філіп. - Уся пика фіолетова - єдине, що він запам'ятає.

- А що запам'ятає Лєра? - розчаровано запитав Влад у самого себе. - Як ці змії з групи накачали її наркотиками і її почало накривати? Хтось казав, що вона на дівчат мало не з ножем кидалася, а я б накинувся.

- Але чомусь жорстокими вважають нас, - Коля розвів руками. - Ці дури - набагато гірші.

Він глянув на Лєру, такою маленькою і беззахисною вона показалася, що він мимоволі завис. Невідомо, скільки так дивився, поки хлопці перешіптувалися, але йому здалося дивним, що, лежачи в такій незручній позі, вона жодного разу не поворухнулася.

Якісь невідомі сили змусили Колю піднятися і підійти до неї. Він прислухався до її дихання, наблизився до обличчя, але нічого не відчув. Провів пальцем по її шиї, намацав місце, де мав би бути пульс, і застиг в очікуванні. Занадто слабкий і непомітний.

- Дзвоніть у швидку.

Всі одразу кинулися до Лери. Влад узяв обличчя в руки, намагаючись привести до тями. Її повіки залишалися нерухомими, а губи вже були бліді. Філіп кинувся за телефоном, пальці тремтіли, коли він набирав номер.

Швидка їхала довгі двадцять хвилин, кожна з яких ставала нестерпною мукою для хлопців. Ніхто ж навіть не думав перевіряти її стан - були впевнені, що Лєра спить, а виявляється, вона вже якийсь час без свідомості.

Працівникам швидкої допомоги було нічим їх заспокоїти; серед ночі вони забрали Лєру в лікарню, а хлопцям сказали з'явитися вранці. І тепер, коли кімната знову занурилася у тишу, кожен із них рахував хвилини до світанку, молячись, щоб цей ранок приніс їм надію на те, що вони побачать її. Живу.

В той день Влад зненавидів себе, адже знав, що в неї є проблеми з серцем і їй не можна подібні речовини. Він обіцяв завжди контролювати це, а сьогодні не догледів. На півгодини відволікся на Лоліту, потім на друзів і пропустив момент, що міг коштувати сестрі життя. Влад би ніколи собі цього не пробачив. Крім Лєри в нього нікого не було, і з самого дитинства він заприсягся, що завжди буде її захисником. Удома так і було: оберігав від матері, від її друзів, а тут не зміг. Оберігав її від ворогів, а виявляється, треба було від подруг.