Читати книгу - "Сонячний Птах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Гаю, ти спроможний творити чудеса.
Потім обернувся до чоловіків і подивився на них. Вони були свіжі, у начищених і блискучих обладунках, а їхня вовча наснага становила разючий контраст із рештою армії Ланнона.
Ланнон заговорив про їхні обов’язки:
– Ви моя особиста охорона. Коли почнеться битва, перебувайте біля мене, прикривайте мене й Гая Бен-Амона.
Потім відпустив їх, щоб вони поїли й відпочили.
У великому шкіряному наметі Ланнон і Гай складали план битви, вирішуючи, які формування застосувати, опрацьовуючи кілька варіантів розвитку ситуації, а писарі тим часом записували накази.
Їх безперервно уривали офіцери й ад’ютанти, що запитували, якими будуть накази, або повідомляли про пересування ворога.
Ріб-Адді увійшов до намету, попросивши аудієнції, обтираючи долоні, нервово смикаючи себе за велику бороду й шепочучи своїм потаємним голосом охоронця паперів.
– Як бути зі скарбом, величносте? Чи не перемістити його до безпечнішого місця?
– А ти скажи мені, яке місце тепер безпечне? – гарикнув на нього Ланнон, піднявши голову від глиняного ящика, на якому вони з Гаєм досліджували диспозицію. – Ніхто тут не знає про сонячні двері. Залиш скарбницю там, де вона є, вона там буде, поки ми прийдемо по неї.
– Охоронців звідти відкликали, – наполягав Ріб-Адді. – Це неправильно…
– Послухай-но мене, старий чоловіче. Для того щоб перенести скарбницю, знадобляться тисяча чоловіків і десять днів. Я не маю ані стільки часу, ані стількох вільних людей. Іди геть, не заважай нам. Ми маємо важливіші справи, які треба вирішувати тепер.
Ріб-Адді пішов, нічого не розуміючи. Невже існують важливіші справи, аніж ті, які пов’язані зі збереженням скарбниці та золота?
Перед настанням півночі Ланнон випростався й занурив руки в густі золоті пасма свого волосся, уже посрібленого сивиною. Він зітхнув і здавався хворим і стомленим.
– Оце все, що ми спроможні зробити сьогодні, Гаю. Усе інше – в руках богів. – Він обняв Гая за плечі й повів його до виходу з намету. – Випиймо по чаші вина, подихаємо озерним повітрям, а тоді спати.
Вони стояли вдвох біля намету, п’ючи разом, і прохолодний вітрець налетів від озера й заворушив китиці на золотих бойових штандартах.
Несподівано увагу Гая привернув великий брунатний собака, який спав, згорнувшись у клубочок, під стіною намету й прокинувся від їхніх голосів. Потім Гай побачив, що то маленький бушмен Ксаї, вірний, як завжди, спить біля намету свого хазяїна. Він примусив себе прокинутися, всміхнувся, коли побачив Ланнона й Гая, і прийшов, щоб присісти навпочіпки біля Ланнона.
– Я намагався відіслати його геть, – сказав Ланнон. – Він не розуміє. Він мене не покине. – Ланнон зітхнув. – Немає потреби, щоб він теж помер, але як я можу примусити його піти?
– Пошли його з дорученням, – запропонував Гай, і Ланнон подивився на нього замисленим поглядом.
– Яким дорученням?
– Пошли його пошукати слідів великого лева на південних берегах озера. Він повірить у це.
– Так, він у це повірить, – погодився Ланнон. – Скажи йому, Гаю.
Говорячи його рідною мовою, Гай пояснив маленькому жовтому чоловічкові, що цар хоче знову влаштувати полювання на великого лева. Косі жовті очі Ксаї звузилися, він усміхнувся й радісно закивав головою, задоволений, що може прислужитися чоловікові, якого він вважав богом.
– Ти повинен піти негайно, – сказав йому Гай. – Це термінова справа.
Ксаї обняв Ланнона за коліна, згідно махаючи головою, а потім згорнув свою мату для спання і зник серед тіней табору. Коли він пішов, вони якусь мить мовчали, а тоді Ланнон сказав:
– Ти пам’ятаєш, яким було пророцтво, Гаю?
Гай кивнув головою, пригадавши його на устах Таніт.
– Хто правитиме в Опеті після мене?
– Той, хто вб’є великого лева.
Він пригадав також наступне пророцтво.
– А чого мені треба боятися?
– Чорноти.
Гай обернувся й подивився на північ, де присів великий чорний звір, готуючись стрибнути. Думки Ланнона розвивалися паралельно.
– Атож, Гаю, – промурмотів він. – Чорноти!
Він осушив чашу з вином і кинув її у вогонь. Дощ іскор злетів угору.
– Я помру від руки друга, – мовив він, пригадавши останнє пророцтво. – Побачимо, – сказав він. – Побачимо.
Потім подивився на Гая й побачив його обличчя.
– О, прости мені, старий друже. Я не думав докинути палива у вогонь твоєї журби. Мені не слід було нагадувати тобі про дівчину.
Гай допив рештки вина у своїй чаші й також укинув її у вогонь. Йому не треба було нагадувати про Таніт, вона не покидала його думок.
– Ходімо тепер відпочинемо, – сказав Гай, але його обличчя було спотворене від горя.
Крики й звуки сурм розбудили Гая, і його першою думкою було, що на табір учинено нічний напад. Він одягнув свій обладунок і схопив сокиру з грифами, потім, спотикаючись, вибіг із намету, плутаючись у ремінцях металевого нагрудника.
Нічне небо палахкотіло світлом, схожим на світло світанку, але воно сяяло не в тому напрямку, а здіймалося над озером, освітлюючи башти та мури Опета.
Ланнон приєднався до нього, досі напівсонний, лаючись, коли вовтузився над своїм обладунком і з шоломом.
– Що це, Гаю? – запитав він.
– Я не знаю, – признався Гай, і вони стояли, дивлячись на дивне світло, яке ставало дедалі осяйнішим, аж поки вони змогли виразно бачити риси обличчя один в одного.
– Гавань, – сказав Гай, нарешті зрозумівши. – Флот. Жінки.
– Милосердний Ваале, – видихнув Ланнон. – Ходімо!
І вони побігли разом.
Манатассі забрав труби з галер, які лежали на пляжі, перш ніж їх спалив. Кілька невеличких експериментів показали йому, як вони працюють. То була проста процедура, яка здебільшого залежала від напрямку течії та вітру. Він звелів перенести труби суходолом і установити їх на носах двох захоплених рибальських човнів, де команди рабів були досвідченими моряками й охоче перейшли на бік Манатассі.
Береговий вітер ідеально відповідав його задуму й тихо переніс човни до входу в гавань Опета. Манатассі персонально приплив на одному з човнів і стояв тепер на кормі, загорнутий у мантію з леопардової шкіри, дивлячись жорстокими й невблаганними очима, як струмені мастила розбризкуються по розхвильованій вітром воді й спалахують полум’ям.
Перенесене вітром полум’я покотилося в гавань, гуркочучи, як водоспад, і освітивши небо сяйвом фальшивого світанку.
Гай стояв поруч із Ланноном на пристані. Весь басейн гавані був наповнений високим жовтим полум’ям, яке жадібно гуркотіло, хмара чорного диму затулила зоряне небо й накочувала високі хвилі, які поширювали бридкий запах, на місто.
Галери Габбакука Лала стояли, як острови, в морі вогню. На їхніх палубах юрмилися жінки й діти з усіх аристократичних родин Опета, і їхні зойки лунали голосніше, аніж рев полум’я, яке ніби вихоплювалося з горна.
Ті, хто стояв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячний Птах», після закриття браузера.