Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Як жаль, що нині доводиться тобі нести тягар земного існування!

Буддійський чернець замовк, кілька разів погладив яшму рукою, промурмотав щось і, простягаючи її Цзя Чжену, сказав:

— Яшма відновила чудодійну силу, будьте обережні й не зневажайте її! Повісьте яшму в спальні хлопчика, і нехай ніхто до неї не доторкається, крім близьких родичів. Через тридцять три дні ваш син одужає!

Цзя Чжен розпорядився подати ченцям чаю, але ті зникли, і йому нічого не залишалось, як точно виконати все, що вони звеліли.

І справді, Фенцзє й Баоюй опритомніли, з кожним днем вони почувалися все краще й навіть захотіли їсти. Тільки тепер матінка Цзя й пані Ван трохи заспокоїлися.

Довідавшись, що Баоюй одужує, Дайюй піднесла віддяку Будді. Дивлячись на неї, Баочай засміялася.

— Чому ти смієшся, сестро Баочай? — запитала Січунь.

— У Будди Татагати турбот більше, ніж у будь-якого смертного, — відповіла Баочай. — До нього звертаються у всіх випадках — коли треба врятувати життя або захистити від хвороб, навіть коли треба влаштувати весілля. Уявляєш собі, як він зайнятий?

— Недобрі ви! — червоніючи, вигукнула Дайюй. — У розумних людей ви нічого не вчитеся, тільки й знаєте, що лихословити, як ця базіка Фенцзє!

Вона відкинула дверну фіранку й вибігла з кімнати.

Якщо хочете довідатися, що сталося потім, любий читачу, прочитайте наступний розділ.

Через тридцять три дні Баоюй одужав, опік на обличчі зажив, і він знову оселився в саду Розкішних видовищ. Але про це ми докладно не розповідатимемо.

Треба вам сказати, що Цзя Юнь дні й ночі чергував біля постелі Баоюя, коли той хворів. Сяохун теж доглядала за хворим разом з іншими служницями. Часто зустрічаючись одне з одним, молоді люди поступово зблизились. Одного разу Сяохун помітила в Цзя Юня хусточку, дуже схожу на ту, що вона згубила. Але запитати про це юнака вона посоромилася.

Цзя Юнь після видужання Баоюя знову почав доглядати за роботами в саду. Сяохун намагалася забути про хусточку й про Цзя Юня, але не могла, а поговорити з юнаком не наважувалася, боячись, як би її не запідозрили в чомусь негарному.

Одного разу, міркуючи, що робити, вона, засмучена, сиділа в кімнаті, як раптом за вікном хтось її гукнув:

— Сестрице, ти тут?

Сяохун подивилася через невелике вічко у віконному папері й, побачивши, що це служниця Цзяхуей, відгукнулася:

— Тут. Заходь!

Цзяхуей вбігла в кімнату, сіла на край ліжка і з усмішкою мовила:

— Мені так поталанило! Я прала у дворі, аж тут вийшла сестра Хуа Сіжень і звеліла мені віднести в павільйон Ріки Сяосян чай, який Баоюй посилав панянці Лін Дайюй. А стара пані в цей час послала панянці гроші, і та роздавала їх своїм служницям. Коли я зібралася йти, вона взяла дві пригорщі монет і дала мені. Я навіть не знаю, скільки. Може, сховаєш їх у себе?

Вона розгорнула хусточку й висипала монети. Сяохун ретельно перерахувала їх і забрала.

— Як ти почуваєшся? — запитала Цзяхуей. — З’їздила б додому на кілька