Читати книгу - "Вибрані твори"

Отже, стверджуємо, що класовий принцип організації літературних сил нашими академіками новоявленими занедбаний. Що поруч пролетарських організацій мають бути, згідно з резолюцією ЦК РКП, ще й пролетарсько-селянські (а такою і є «Плуг») — це забуто. Що між академіками і членами гуртків самоосвіти (справа хороша, й помилиться той, хто думає, що ми проти таких гуртків повстаємо) повинні бути просто письменники — це теж не враховується. Гарна система!

Заплуталась наша академія ще замолоду. Не може бути, щоб це була свідома провокація, скерована на зруйнування організованого клясового літературного руху — гадаємо, що це несвідома дурість. Краще, щоб було останнє. Тоді хоч буде кому на розум наставляти.

одібно тому, як в історії компартії 1925 рік буде записаний, як доба безпримірної дискусії[336], в основі якої лежать загублені деякими партійцями революційні перспективи, переляк перед стабілізацією капіталізму на Заході й розвитком Неп'у в Союзі, недооцінка селянства й зневіра в творчі сили робітництва — так і в історії літературного руху на Україні минулий рік являється добою загостреної літдискусії, в основі якої лежать ті ж приблизно ухили, ті ж хвороби, що їх вигоїти є завданням ближчого часу.

Уважний читач літдискусії нашої знає про «азіятський ренесанс» і про «вітаїзм» М. Хвильового — спробу найти революційні перспективи і ідеологічну плятформу поза тими, що їх революційні письменники досі держалися й держаться, думаючи, що йдуть шляхом, наміченим компартією.

Знає він також про перебільшення ролі культурної Европи і наших «европенків», про уперте бажання знищити спілку селянських письменників і не менш уперте небажання зійтися ближче з робітничою масою. Маємо таким чином наявну ідеологічну кризу, що потягла за собою організаційну.

Тим часом кризи творчої немає (можна багато і непогано творити і ідеологічно схибивши). Література наша росте, але в рості цьому є небезпека: стати теж, як і деякі творці її, безперспективною чи хибноперспективною. До того прилучається відсутність серйозної марксівської критики, що цінувала б наші творчі шляхи, направляла їх словом поради і осуду. Немаловажною причиною ідеологічних ухилів письменницьких є також їх кепський матеріяльний стан і міщанське оточення, що тягне де в кого упадочні настрої.

Все це стало предметом не тільки запальних суперечок між самими письменниками, але притягло пильну увагу компартії і широкої громадської опінії. Могутня зброя соціяльної боротьби — художня література — в небезпеці. Вона може перестати служити як слід пролетаріятові. Вернути її в руки робітництва. Ось гасло сьогоднішнє на літфронті.

Треба звірити свої ідеологічні позиції з директивами компартії, покінчити з організаційними справами, зміцнити зв'язок з широкими робітничими й селянськими масами, гострим критичним пером проаналізувати свою творчість і звірити її з вимогами трудящих, подбати про сприятливі умови для своєї праці і засісти за неї, колективно дбаючи про свою кваліфікацію, удосконалення, культурний зріст, навчаючись і в Заходу, і в Сходу, і скрізь, де можна навчатися, а насамперед, у своїх читачів.

В таких обставинах і з такими завданнями збереться 3 квітня 3-ій Всеукраїнський з'їзд «Плуга» і спробує посильно в цих справах розібратися.

орошу статтю Гордій Коцюба[338] в № 7 «Культури і Побуту» написав: «Художня література і побут». Додумався, сердешний, до того, про що наш «Плужанин» ще з першого свого числа, рік назад, твердить — (дивись ст. Ів. Сенченка «Про наші теми»[339]), а саме: «роки економічного зросту країни, творчого будівництва і