Читати книгу - "Коли курява спаде"

Сьогодні вона знову витягла мене в долину. Для того, щоб викликати в мені бажання, вона станцювала мені танок живота, звабливо поводячи очима. Вона розкидала скрізь по траві свій одяг. Я почав. Але відчувши сухість усередині, вийшов з неї, не чекаючи, поки випорсне життєдайний дощ. Я сказав їй, що нетерпіння й ті індійські пігулки зовсім висушили її внизу.

Вона, плачучи, позбирала з землі свій одяг і натягла його на себе абияк.

Коли гарна жінка плаче, неприбрана, вона викликає до себе співчуття. Тож хоча в мене ще пекло між ногами, я, взявши обома руками її обличчя, сказав:

— Тхарна, проблема не в тобі, а в мені. Це в мене не виходить. Тож пошукай собі іншого хлопця і спробуй із ним, добре?

Хоча її обличчя було закрите розпущеним волоссям, я бачив, як у її очах промайнув блиск.

Вона посиділа певний час нерухомо, потім тихо промовила:

— Тобі не болить серце, дурнику, говорити таке?

Я помацав свої груди: там дійсно не було вже того відчуття, що охопило мене, коли вона тільки що переспала з моїм братом. Я свиснув, і до нас підбігли двоє коней. Ми сіли на них і вирушили в дорогу. Мені казали, що спати з жінкою, в якої суха піхва, — то суцільне страждання. Я не знав, правда це чи ні, однак дуже добре відчував, що вона мене стомила. Сидячи верхи на коні, я спитав Тхарну:

— Навіщо тобі син? Подивись на моїх батька й матір — вони так мріють, щоб у них не було сина.

— Це тому, що вони постаріли й скоро помруть, тож бояться, що в них хтось відніме престол раніше, ніж настане той день.

Ми їхали певний час мовчки, слухаючи тільки розмірений цокіт копит по дорозі. Потім Тхарна знову спитала мене, чи не боліло в мене серце, коли я говорив ті слова.

Я сказав, що в мене вже пройшло те відчуття, яке виникло після того, як вона переспала з моїм старшим братом.

Тхарна гірко розплакалась. І плакала майже всю дорогу. Її скиглення було таким слабким, що навіть коні стишили крок під його звуки. Крім того, за нами вчепилась ціла зграя бджіл і бабок — напевне, плач Тхарни був дуже схожий на дзижчання їхніх товаришів.

Однак коли ми заїхали в поселення, комахи розлетілись, — мабуть, повернулися до свіжої трави в долині.

Так, тепер люди почали називати ринок поселенням. Це поселення мало тільки одну вулицю. Узимку тут залишалися тільки будинки з саману, а влітку з обох кінців вулиці додавалося чимало наметів, тож вулиця ставала довшою. Зазвичай на вулиці постійно стояла курява. Однак сьогодні було не зовсім так. Адже кілька днів тому пройшли непогані дощі, тому глиниста поверхня вулиці зробилась рівною і слизькою, мов дзеркало, і в неї чітко впечатались окремі сліди схожих на гирло чашки кінських копит. Усі люди, які траплялися на вулиці, кланялись мені. Тхарна раптом сказала:

— Дурнику, ти більше не кохаєш мене.

Вона говорила так, ніби це вона завжди кохала мене, а не я її. Такими є жінки — не слід сподіватися, що вони не будуть викривляти події навіть на вимогу.

Розглядаючи схожі на гирла чашки кінські копита на дорозі, я сказав:

— Ти ж хочеш мати сина? Але я не можу дати тобі сина, сина-дурника.

Бачите? Я теж казав не зовсім те, що думав. Такими є чоловіки. А я ж, зрештою, ще й дурень… Тож я додав:

— Люди кажуть, що спати з жінкою, яка не має вологи внизу, — саме страждання.

Тхарна дивилася на мене, і її очі наповнювались слізьми, зволожуючи її чорні й довгі вії. Потім вона люто шмагонула свого коня й помчала додому. У ту мить моє серце відчуло біль.

Удома Тхарна не пустила мене до кімнати. Мені довелося довго стукати, перш ніж вона подала голос і зажадала від мене пошукати собі іншого місця для спочинку. Управитель і Санг'є Дролма порадили мені ще раз покликати її, тоді вона, мовляв, відчинить двері. Однак я не став її більше кликати, а наказав Санг'є Дролмі облаштувати мені іншу кімнату. Ми ж не бідняки, в яких немає зайвих кімнат і ліжок з матрацами! Відтак кімнату дійсно було дуже швидко облаштовано. Коли я увійшов, усередині все було новим — срібні прикраси, килим, ліжко. Шовк на ліжку, курильниця й картини аж блищали. Зауваживши мій дещо безпорадний вигляд, Санг'є Дролма запалила індійську ароматичну паличку з міцним запахом. Хоча знайомий аромат перебив чужий запах нових речей, однак я все одно залишався трохи безпорадним. Тоді Санг’є Дролма сказала, зітхнувши:

— Ти такий же, як був і