Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Дякую за зраду!, Надія Борзакова 📚 - Українською

Читати книгу - "Дякую за зраду!, Надія Борзакова"

130
0
20.06.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дякую за зраду!" автора Надія Борзакова. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 22
Перейти на сторінку:
Глава 9

Андрій Миронов

А він ніколи про неї не забував. Ось десятки дівчат, що були після, так, пройшли як по дотичній. Серед яких його колишня дружина, з якою Миронов чотири роки прожив. Яка, ні, не Христина…

Христина… Брехлива, дріб’язкова, отруйна сучка. Все через неї. Все! Вона зламала його життя, зруйнувала, розбила на уламки. А Ева зібрала назад. Шкода, через цю отруйну сучку, Андрій цього не помічав. І не оцінив. І втратив її. Еву.

Він ніколи про неї не забував. Жодного разу за ці дванадцять, матір вашу, років. Ні-ні, та й згадає той чи інший момент із нею. Погляд, посмішку. Дотики. Кожну з нею порівнював, так. У тому числі і Христину. Ось так!

І жодна не витримувала порівняння. Навіть Євгенія, його колишня дружина. Хвацька, як акула і холодна, як лід. З нею у них був суто діловий союз. Холдинг на той момент переживав не найкращі часи, були потрібні вкладення. А у Євгенії був сімейний бізнес. Теж батьківський. Гроші до грошей, коротше. І обидва це розуміли. А за чотири роки гроші від грошей, так? Але розійшлися вони красиво та полюбовно.

З моменту їхньої зустрічі з Евою тиждень минув. І кожен із цих семи днів Андрій думав про неї. Згадував їхні півроку. Начебто багато з того часу всього було, а все одно спогади і, головне, відчуття залишилися. Живі, так. Красиві, як і сама Ева. Красива душею і тілом. Тепла, м'яка, сонячна, світла. Яку він втратив через цю отруйну…

А, чорт!

Очам не повірив, коли зіткнулися. Злий, як чорт, з тачки вилетів, думав зараз водія, що в'їхав у нього, по асфальту розмаже, а тут вона. Насправді вона. Така сама, як він пам'ятав. Точніше ні, не така. Ще краща із віком. Жіночніша. Тонка, як тростина. І очі ці в пів обличчя. І шовк волосся пшеничного кольору. Вони Мироновому поля, на яких пшениця колоситься нагадували. Зігріті сонцем такі, знаєте? Повз які по трасі їдеш і зупиняєшся помилуватися.

Заміжня вона. Ні, ну а що? Звичайно ж вона заміжня. Такі дівчата – для сім'ї – не можуть бути самотніми. Таких на мільйон одна. Знайшов? Хапай, своєю роби та тримай обома руками. Бережи, як зіницю ока. І нікому не віддавай. Ніколи.

Напевно, й дітки вже є. Андрію легко було уявити Еву мамою. Вона створена для цього. Щоб бути дружиною та матір'ю. У ній любові цієї та турботи стільки, що всю планету обігріти вистачить. Любові, якої Андрій не знав до неї.

Ні, мама його, звісно, ​​любила. Його та його батька. Шкода, в Андрія спогадів про це майже не залишилося тому, що та померла під час пологів, коли йому було вісім років. Вона та його молодший брат… Матері не можна було народжувати, а батько наполіг, от і… І цього Андрій ніколи йому не пробачить.

Ні-ко-ли.

Цього й того, що він із Ольгою зійшовся. Ще й через п'ять хвилин після смерті дружини. З тупою, меркантильною сучкою, яка має з достоїнств тільки те, що вона молодша на п'ятнадцять років і яка його матері в підмітки не годиться...

Хвиля злості, що піднялася всередині, швидко схлинула. Він давно вже дорослий і навчився стримуватися. Приборкав характер. Майже. Опанував себе, у бізнес підтягнувся потім, щоб не дати справі потрапити в руки його тупої мачухи і ще тупішої сестрички... Тупо з помсти, так. А все одно іноді думав, що краще звалив би, як того й хотів колись…

Коли з Евкою був. Він на той час був зовсім іншим. Пораненим, так. Але й відірваним. Живим. Бунтарем. Якому ніхто і нічого не указ. Вільним… Від усього, окрім отрути.

Перед думкою знову з'явилося обличчя Евеліни. Ніжна, тонка, юна… Хоч їй тридцятка вже. У такому віці більшість пластмасові тітки, а вона… Все така сама, як він пам'ятав. Але вже чужа.

Більше не його. І все через цю…

- Андрію! Що скажеш? - голос батька увірвався у його думки.

І з неба на землю повернув. А точніше у величезний та просторий кабінет з панорамним вікном та величезним прямокутним столом по центру. За яким сиділи упаковані в дорогі костюми дядьки та приймали рішення на мільйони грошей. І одним із яких тепер був Андрій.

А колись усе, чого він хотів, це помчати на байку на край світу.

- Я повністю згоден, - з важливим виглядом і навмання.

Адже жодного слова не чув зі сказаного. І навіть того, хто говорив, не бачив. Перед очима у Андрія було те літо. І осінь. І зима. І Новий рік. І Ева…

Яка вже не його.

- От і відмінно. Тоді на сьогодні все. Дякую всім, - промовив батько.

Дядьки повставали зі своїх крісел і вирушили до виходу із зали перемовин.

- Андрію, що з тобою таке, м? Ти начебто головою в іншому місці. Щось сталося? - порівнявся з ним батько.

Андрій зміряв його недовірливим поглядом. Денис Олегович був високим і, незважаючи на свої шістдесят років, усе ще міцним та підтягнутим чоловіком. А ще владним, жорстким, навіть іноді жорстоким.

- Ти з якою метою цікавишся, батьку? За бізнес боїшся? Так ти ж усім керуєш. І на крайняк, Олечка є та й Аліні скоро двадцять один рік. Одна з них може моє місце зайняти, якщо щось піде не так. Чи ні?

Добре. Добре! Не приборкав він свій характер до кінця. Як і “потяг до пригод”. Бавився іноді, як у молодості, нелегальними боями. Зганяв таким чином емоції, так. Останній раз закінчився на лікарні, а потім у рехабі, де Андрій два місяці всякі таблетки жер і розмови з психіатрами-психотерапевтами вів. Трохи кукухою там не поїхав, але батько переконався в тому, що його “саморуйнівна поведінка на ґрунті депресії” вилікувана і відчепився. А сам Андрій вирішив з боями зав'язати. Вік, мати його так, дається взнаки як не крути. А покалічитися не варіант. Бо, як ви пам'ятаєте, дозволити щоб бізнес колись дістався Аліні з Ольгою не міг і не хотів.

- Тебе криє знову, так? - прошипів батько, - Зв'яжися з Гнат...

Оце вже ні. Ось цього всього більше не буде. Ніяких мозкоправів та терапій!

- Все нормально, тату, правда. Справ просто багато, а ми дві години з порожнього в порожнє... Не хвилюйся.

- Добре. Повірю на слово, - хмикнув батько.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 16 17 18 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дякую за зраду!, Надія Борзакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дякую за зраду!, Надія Борзакова"