Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Зухвала дівчина актора, Торі Шей 📚 - Українською

Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зухвала дівчина актора" автора Торі Шей. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 73
Перейти на сторінку:

Зі швидкістю, з якою мій мозок переключався на реальність, я помітила, що у вікні сидить хтось, розглядаючи, як я йду. Здивування і теплі очі — це був власник кафе, старий дядько Юрій, який завжди був таким добрим і ввічливим. Він відкрив двері і вийшов на вулицю, коли побачив мене.

— Уляно, що сталося? — його голос був м'яким і тривожним.

— Дядько Юрій, мені так боляче, — промовила я крізь сльози.

Коли я змогла трохи заспокоїтися, він провів мене всередину кафе, де ще пахло кавою і свіжою випічкою.

— Сідай, — сказав дядько Юрій, ставлячи чашку гарячого чорного чаю і порцію шоколадних трюфелів переді мною. — Ніколи не пізно попити чаю. Іноді він може допомогти розважити душу.

Я обхопила чашку руками, її тепло почало пробиватися крізь холод і гіркоту, що оволоділи мною.

— Вибач, що заважаю, — сказала я, нарешті зібравшися з думками. — Я просто... розгублена.

— Ти ніколи мені не заважаєш, — відповів дядько Юрій, сідаючи навпроти.

— Дякую, дядько Юрій, — промовила я тихо, тримаючи в руках, сльози починають знову котитися по щоках, але вже не з такою силою.

— Не варто дякувати. Я завжди радий допомогти. І, знаєш, я розумію, що слова зараз мало чого можуть змінити, але іноді просто бути поруч — вже велика допомога.

Моя рука тремтіла, коли я взяла шоколадний трюфель. Його смак був знайомий і втішний, ніби частинка минулого, яку я так довго шукала. Вкус солодкого шоколаду переплітався з гіркотою сліз, і я відчула, як з кожним шматочком поступово трохи заспокоююсь. Я так люблю солодке.

Після того, як я трохи заспокоїлася, він раптом запитав:

— Хто тебе образив? Хлопець? Я можу розібратися з ним!

— Ні, дядьку, — сказала я, сміючись крізь сльози. Сміх, навіть якщо й через сльози, був таким же важливим ліками, як і гарячий чай.— Це не хлопець. Скоріше це я можу когось засмутити. Це просто життя, яке зараз здається дуже жорстоким.

Дядько Юрій кивнув, і його усмішка стала м'якшою.

— Зрозуміло. Але знаєш, життя має свою дивну звичку давати нам випробування, щоб ми навчилися краще цінувати те, що маємо. Можливо, зараз це здається несправедливим, але я впевнений, що ти знайдеш спосіб впоратися.

Я кивнула, відчуваючи, як теплі слова і доброта дядька Юрія проникають у моє серце.

— Я іноді просто не знаю, як далі жити, — зізналася я, обхопивши чашку чаю, відчуваючи, як її тепло проникає в мої руки. — Мені здається, що я втратила все, що було мені важливе.

— Ти не одна, — відповів він. — І ти не повинна відчувати, що всі втрачені. Твій біль важливий, але ти також важлива. Пам'ятай про це. І, можливо, іноді ми всі потребуємо перерви, щоб перезавантажитися і знайти новий шлях.

Ми продовжували сидіти в тиші, насолоджуючися теплом і затишком кафе. Дядько Юрій, здається, знав, коли мовчати, а коли говорити, і саме цей баланс робив його підтримку такою особливою.

— Дякую, дядьку Юрій, — я потроху заспокоїлася, а шматочки шоколадного трюфеля знову наповнювали мене ніжним смаком.

— Не варто дякувати, — усміхнувся він. — Я завжди тут, якщо ти захочеш поговорити або просто бути на самоті. Не забувай, що навіть у найтемніші часи завжди є місце для світла і тепла.

Я раптом згадала, що сьогодні у мене ще фіктивне побачення в домі Даніяра. Подивившись на годинник, я зрозуміла, що у мене залишилося півтори години, щоб привести себе до ладу.

— Чорт забирай! — вигукнула я.

— Що за висловлювання, юна пані? — запитав дядько Юрій, злегка усміхаючись.

Я подивилася на нього, намагаючись заспокоїтися.

— Вибачте, дядьку. Я просто... забула про важливу справу.

— Розумію, — він кивнув з розумінням. — Коли тебе залишає час, це може бути дуже стресово. Але пам'ятай, що ти завжди можеш взяти кілька хвилин для себе, щоб дихати і заспокоїтися.

— Дякую за все, дядько Юрій, — сказала я, піднімаючись з місця. — Мені справді потрібно йти.

Я швидко підійшла до дверей, і дядько Юрій провів мене до виходу.

— Іди, але будь обережна. Не забувай про те, що ти важлива. І якщо знадобиться ще одна чашка чаю або розмова, я завжди тут.

 

Сьогодні публікую одразу дві глави!

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 16 17 18 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зухвала дівчина актора, Торі Шей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"