Читати книгу - "Втрачені скарби Іспанії , Полiна Крисак"

- А шкода, - скосила я свій погляд на підлогу. - Щодо пограбування, то це не ми були. Видно, тепер доведеться нам теж, цих грабіжників шукати. 

- Досить юродствувати. - Зло, майже роздратовано вимовив він. - Говори де карта?

Скажу чесно, виводити людей з себе, було моїм улюбленим заняття, а виводити Павла в кілька разів цікавіше.

- Я не розумію, про що ти говориш. - Спокійно відповіла я, піднімаючи свій погляд на людину.

Тут він підхопився, сперся руками на лікті мого крісла, підніс своє обличчя до мого лівого вуха і тихенько промовив.

- Ти зараз переходиш межі, і я не хочу робити те, що не властиво джентльменові.

- Рада, що в нашому світі ще залишилися такі, виховані люди. - Так само тихо і на вухо, промовила я.

Він відсторонився, а я неголосно розсміялася. 

- Беріть її і ведіть за мною. - Наказав він одному з солдатів.

Покинувши будівлю, мене повели до двох машин. Першою була «Ауді» і на ній їздив ватажок. Друга, це був автобус, чорного кольору. Гонщик, буду його так називати, сів за кермо. Солдати занурилися в автобус і тільки двоє супроводжуючих ще не зайняли свої місця.

Натомість Павло, сів назад своє прекрасної автівки і поплескав рукою по сидінню поруч, ніби пропонуючи мені присісти. Але я лише нахилилася, подивилася йому в очі, легка усмішка торкнулася моїх губ, і я почала діяти.

Штовхнувши першого супроводжуючого, я повернулася до другого і зарядила ліктем у голову. Охоронці були дезорієнтовані, а я, зірвавшись з місця, перебігла дорогу і зникла в провулку.

Наступні кілька годин були витрачені на біганину містом. В обумовленому місці було виявлено квиток до Австралії і записку з місцем зустрічі.