Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

Цілком слушно припустити, що ідея завербувати співробітника охорони Кучми та записати розмови в кабінеті президента для використання отриманої інформації проти Кучми під час передвиборної президентської кампанії 1999 року прийшла в голову або Марчукові, або ж комусь з його московських кураторів. Останні у тому ж 1999 році просували на президентську посаду в Росії товариша Марчука з КДБ підполковника Володимира Путіна. У разі перемоги з 2000 року КДБ отримало б владу не тільки в Росії, але і в Україні. Мельниченко пригадує:

«Який був задум? Потрібно було зібрати докази, які б вказували, що Кучма дійсно злочинець, і що така людина не може знаходитися на посаді президента України. І записи ці — як один з речових доказів всього цього… В мене вже була досить непогана колекція записів та була інформація, що підтверджувала, що Кучма порушує Конституцію та Кримінальний кодекс… Наша зустріч з Марчуком відбулася на початку весни 1999 року. Я відрекомендувався, показав посвідчення, тоді я перебував у званні капітана, і посада у мене була — старший офіцер безпеки Управління державної охорони України. Я йому відрекомендувався, я йому сказав: так і так, я такий-то, і маю докази, що Кучма — злочинець. Я записую Кучму і хотів би, щоб Кучма не був президентом, бо він злочинець. І запитав поради у Марчука. Ми вели розмову тет-а-тет. …По телефону я не зміг розговоритися з Марчуком, тому що його телефони прослуховувалися. Прослуховувалися як міські, так і урядові телефони. Оскільки він був конкурентом Кучми на президентських виборах. …Мені Марчук був ближчий за духом, оскільки він як-не-як із спецслужби…

Він спитав: як з грошима? Я сказав: дуже важко з грошима… Дечого для підтримки він тоді дав… тисячу марок однією купюрою… щоби купити батарейки, на один день, на один день батарейки коштували… там специфічні батарейки використовуються, в цей диктофон СБУ… приблизно 1,5 долара одна батарейка… Тоді потрібно було 6 батарейок. Тобто, 10 доларів просто в день на одні батарейки йде. На касети… 100 доларів в день. Щоб… купляти ці касети — 100 доларів касета…»

Так що рік роботи обходився Мельниченку тільки у витратах на батарейки та касети в 40 тисяч доларів. Хтось мав би їх постійно видавати.

«Тоді ми призначили наступну зустріч, — продовжує розповідати Мельниченко, — Він мені намалював місце, де ми повинні зустрітися. Він намалював його на… на Конституції України. До речі, його малюнок зберігається в мене до тепер — де ми повинні зустрітися і як. Ну, Марчук каже, що зло потрібно прибирати — і будемо прибирати. Ну, тоді в мене крила виросли, і було узгоджено, що максимум після першого туру президентських виборів Кучми, ну, за допомогою й даних записів, Кучми не повинно бути… Я з Марчуком зустрічався — я не можу сказати, скільки разів: разів з десять я зустрічався з ним. В різних місцях. Ну, це те місце, яке він намалював. Ми обмінялись інформацією, обумовили, в який спосіб ми зможемо один одного знайти. Це були і пейджери, і умовні знаки, і мобільні телефони. Він дав мені свій таємний мобільний телефон, яким користувався тільки для спілкування зі мною. Це все відбувалося… на початку весни 1999 року… Я активніше почав працювати і записувати Кучму. У нас була впевненість, що Кучма як президент відбуває вже останні місяці, ну максимум — це жовтень-листопад 1999 року…

Зустрічались ми досить цікаво. Був у той час у Марчука водій Толя, здається. І я чекав в обумовленому місці. Того дня приїхав джип Марчука, проте самого Марчука не було. Дверцята відчинились і я побачив цю людину. Я сів, і ми поїхали відриватися від хвоста. Ми призначали зустрічі дуже пізно, десь близько дванадцятої ночі або о першій ночі, або ж о другій годині ночі — коли переконувалися, що машин немає і хвоста немає. Отож на схилі це місце було — як спускатися вулицею Банковою до театру Лесі Українки. Фу, соррі, до театру Франка. Біля метро — Інститутська або ж Банкова. Уже не пам’ятаю — зверху йде. Я там чекав, джип зупинився, я швиденько сів, і нас відвезли, джип відвіз на зустріч з Марчуком. Я йому всю цю інформацію виклав, він був дуже вдячний. Ми домовились, що зустрінемось наступного разу в іншому місці — поряд з комісією Верховної Ради України, там, неподалік від нашого управління. І час ми узгодили, щоб це вже було десь уже близько, ну, десь після другої ночі це було, точно… Одна з таких інформацій, яка… була передана… коли я вів записи, це був, здається, місяць травень… Зайшов до Кучми Рябець — голова Центральної виборчої комісії, Михайло Рябець. Він доповідав Кучмі, в який спосіб Рябець через Центральну виборчу комісію не допустить Марчука до участі в президентській кампанії. Я це все прослухав, був шокований, що вони збираються Марчука зняти з реєстрації, точніше, не зняти, а не допустити до реєстрації як кандидата в президенти. Я зв’язався з Марчуком — і ми терміново зустрілися. Я передав йому цю касету. Скажімо так, в той момент ще по своїх каналах, через своїх людей, на яких я виходив, через яких ми терміново зв’язались з Марчуком в тому місці, яке він намалював, і я передав йому касету, розповів схему. Марчук дуже подякував. І… каже: все, будемо на зв’язку. Ми обумовили — де ми зустрінемося наступного разу. Тобто, ми змінювали кожного разу місце нашої зустрічі… Для прикладу, сьогодні ми зустрічалися на Севастопольській площі, завтра зустрічалися поряд з театром Лесі Українки…»

Марчук думав про свого агента Мельниченка найменше з усього. Понад усе — про себе та перемогу на президентських виборах. Отримавши від Мельниченка касету, він подзвонив до Рябця і сказав, що він знає про плани Кучми не допустити його до виборів. Особисто Мельниченко дізнався про це випадково, коли прослухав ще через день запис розмови Рябця з Кучмою в його ж кабінеті:

«…Десь ближче до обіду заходить до Кучми Волков Олександр Михайлович, відомий олігарх, і каже: Леонід Данилович, у нас є дві новини. Одна