Читати книгу - ""Веста" не знає пощади, Микола Козакевич"

— Ми працюватимемо разом, колего, — почав капітан з приємністю, спостерігаючи інтелігентне обличчя молодого сержанта. — Поручик Комісяк виділив вас допомагати мені в оперативній справі, якою я саме займаюсь. Ви задоволені?

— Дуже! — радісно спалахнув Недєльський. — Це буде моя перша справа! Ні, справа, звичайно, ваша, капітане, а моє перше справжнє завдання. Бо я вже боявся, що поручик Комісяк ніколи не випустить мене з своєї канцелярії…

Завірюха усміхнувся, але, звичайно, не сказав новачкові, що Комісяк тільки після довгих умовлянь погодився відпустити молодого сержанта.

— З чого почнемо? — нетерпляче запитав Недєльський, якому, видно, хотілося одразу, негайно ж почати “діяти”.

— Насамперед ознайомтеся з справою, а потім поговоримо про перші завдання.

Поки Недєльський вивчав справу “Веста”, капітан переглядав пошту. Поганий настрій поступово минав — можливо, на нього вплинули радість і завзяття, що їх наче випромінював цей юнак.

З інституту криміналістики повідомили, що експертиза підтвердила думку капітана про незвичайне положення, з якого повинна була стріляти людина, така на зріст, як Рем. Гаданий вбивця, якщо судити з лінії польоту кулі, становив приблизно 160–169 сантиметрів. Завірюха одразу ж подумав про маляра.

У другому конверті були дані про осіб, які оточували Рема. Капітан уважно прочитав їх, дещо занотував у своїй службовій записній книжці. Телефонограмою з Лодзі прибули потрібні відомості про сестру Вільгельміни Рем. Міліцейська машина, мов автомат, до якого вкинули монету, працювала вже кілька днів і ось тепер давала донесення, докладні інформації, без яких слідство не могло б посуватися вперед.

А це що за пакет, весь у печатках, з написом “Таємно”? Ага, це відомості про вбивства, вчинені з пістолем “Веста”. З цими матеріалами треба буде уважно розібратися після обіду.

У двері заглянула секретарка:

— Пане капітан, до вас хорунжий Барський…

— Нехай заходить, — швидко відповів Завірюха, відсуваючи купу листів на край столу. Сержант-магістр одірвався на мить від паперів і зацікавлено глянув на хорунжого, який саме заходив до кабінету.

Це був рудий, аж червоний, і трохи незграбний чоловік з обличчям, яке нічим не запам’ятовувалось. Але “вади” в зовнішності хорунжого компенсувалися його добрим слідчим “нюхом”. Саме тому Завірюха і залучив його до справи “Веста”.

— Ну, що там у готелі? — запитав капітан. Барський важко сів у крісло і почав обмахуватись полотняним капелюхом.

— Я встановив, що Рем там не бував. У всякому разі офіціанти його не пам’ятають. Усі кажуть, що він не належав до постійних відвідувачів готелю чи ресторану.

— А в книзі реєстрації мешканців готелю? — поцікавився Завірюха, уважно слухаючи розповідь хорунжого.

— Перевірив за цілий рік. Ніде не зареєстровано.

— А ти записав, хто жив у готелі за кілька днів до вбивства і в день самого вбивства?

— Так. Ось список.

Барський подав капітанові кілька стандартних аркушів.

— Чому ти підкреслив деякі прізвища червоним олівцем? — спитав Завірюха, перебігаючи довгі стовпці прізвищ і адрес.

— Це ті, що прибули в день вбивства або виїхали на другий день після вбивства. Мені вдалося встановити, куди виїхали деякі з них. Назви міст написано в дужках.

Капітан тільки крякнув, але Недєльському здалося, що то своєрідна похвала.

— А як персонал? — знову спитав Завірюха, відкладаючи список, Барський кашлянув і пригладив рукою свою вогняну чуприну.

— Перевірив, товаришу капітан. Персонал в основному постійний, дехто працює десять років, дехто менше. Кілька чоловік поступило на роботу три місяці тому. Був лише один робітник, якого прийняли за два тижні до вбивства.

Завірюха глянув на хорунжого.

— Був?

— Так, був, бо його вже немає.

— Звільнився?

— Ні. На другий день після вбивства, тобто в суботу, не вийшов на роботу, і відтоді його ніхто не бачив. Він працював кочегаром. В готелі постійно має бути гаряча вода, тому палять там навіть улітку, — пояснив хорунжий. — Зарплата невелика, і через те з кочегарами у них завжди клопіт. Завідуючий відділом кадрів готелю не здивувався, що кочегар попрацював тільки два тижні, але щоб хтось не прийшов навіть по зароблені гроші, — це йому траплялося вперше.

Недєльський уже кілька хвилин напружено прислухався, вдай. ніби читає документи “Веста”. Завірюха запалив цигарку, підсунув пачку Барському.

— Цікаво… — пробурмотів, даючи хорунжому прикурити.

Барський випустив клуб диму.

— Настільки цікаво, що я, зібравши якнайбільше даних про того кочегара, одразу ж поїхав з готелю до нього додому, його звуть Валентин Козік, адреса — вулиця Новосольна 8, квартира 26. Так записано в анкеті, що лишилася в готелі.

Недєльському здавалося, що капітан і хорунжий розуміють один одного з півслова, що їхні думки плинуть єдиним потоком, у якому він помічає лише окремі уривки, висловлені словами.

— Ну, Барський, — мовив капітан, — коли ти зараз мені скажеш, що поїхав туди даремно — ставлю тобі два кухлі пива з біфштексом…

— От тільки де й коли ми влаштуємо цю випивку, товаришу капітан? — Рудий хорунжий удав, ніби він серйозно занепокоївся. — І щоб біфштекс був з сардинкою, бо іншого я не люблю…

Завірюха потер руки:

— Хай тобі грець, у тебе нюх, як у справжнього шукача!

Барський скромно похитав головою, а Завірюха тим часом міркував уголос, оцінюючи результати відкриття хорунжого:

— Той псевдо-Козік був кочегаром, а Рема вбито в підвалі рядом з котельнею. Кочегар міг заходити й виходити, не викликаючи підозри. Так, так… Він міг позачиняти всі двері, які вели надвір.

— Не тільки це, —