Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Ліс

Знову я прокинулася від лоскоту в носі.

Дзвінко чхнувши, розплющила очі. Яскраве світло сліпило й не давало нічого нормально розгледіти.

Довелося прикрити рукою очі та відсунутися від світла. В ту ж мить поруч пролунало попискування, потріскування і пофиркування.

Цікавість пересилила, тож я спробувала сісти.

Саме спробувала, бо виявилося, що я лежала на переплетених ялинових лапах, і від моїх спроб вони почали сильно пружинити й розгойдуватись. Закінчилося все тим, що я злетіла зі свого ложа прямо в кучугуру снігу.

— Доброго ранку, Джерело.

Трохи поборсавшись у снігу, я нарешті змогла прийняти вертикальне положення.

На рівні моїх очей, мабуть, саме на тому місці, де я спала, лежала бліда дівчина. Здається, саме вона збиралася мене забрати із диліжанса герцога.

— Якщо воно добре, — фиркнула у відповідь я. — Хто ти?

Я по-діловому сплела руки на грудях і тільки тоді помітила, що на мені, поверх мого одягу, був комбінезон зі паморозі.

Він покривав мене від самих носків чобіт до кінчиків пальців, залишаючи відкритим тільки обличчя. Матеріал був холодний, але я сама при цьому не тільки не замерзала, а й відчувала себе досить комфортно.

— Мене звуть Елліянна, — відповіла дівчина. — Я дух цього лісу.

— Чудово. Як мені вибратися звідси?

— Навіщо? — здивувалася Елліянна.

— Гарне питання! — вигукнула я, змахуючи руками. — Справді, навіщо мені йти звідти, куди мене насильно притягли? Я, здається, попереджала, що не маю наміру нікуди йти.

— Тепер твій дім тут, — ігноруючи моє обурення, спокійно продовжила Елліянна. — Ти голодна?

— Так, голодна, — відчуваючи, як бурчить мій живіт, відповіла я. Вечеря-то вчора мені так і не дісталася. — Але це не означає, що ти можеш відвернути мою увагу якимось там сніданком.

— Джерело хоче їсти! — голосно сказала Елліянна, грюкнувши в долоні.

Водночас на гілках замиготіли руді та чорні плями, а Елліянна, спритно зістрибнувши з імпровізованого ложа, почала виписувати дивні кола руками.

З-під її пальців потяглася ажурна мережа, яка перетворилася на невеликий столик і тарілку з келихом на ньому; ще один рух, і поряд зі столом утворилася маленька кулька-пуф. Я обережно помацала дивний твір лісового мистецтва — лід.

— Чому мені не холодно, коли я торкаюся льоду? Я відчуваю, що він холодний, але не відчуваю холоду як холоду.

— Це через покрив, — кивнула дівчина на моє морозне вбрання. — Хоч ти й Джерело, але регулювати температуру свого тіла поки що не можеш. Не хвилюйся, ми обов'язково навчимо тебе, тоді потреба у ньому відпаде.

Поки Елліянна все це промовляла, білки, бурундуки та якісь невідомі мені звірята натягали повну тарілку горіхів та сушених ягід.

Потім дівчина зробила пальцем коло над келихом, наповнюючи його до країв водою.

Милі сніданки. А де яєчня з підсмаженим беконом? Де грінки? Де кава, зрештою?

Але вголос я нічого не сказала й сіла снідати за крижаний столик.

— Поки ти снідаєш, я ненадовго покину тебе, — сказала дівчина.

— Звичайно, звичайно, — помахала я ручкою. — Я не мале дитя, щоб цілодобово сидіти біля мене.

Елліянна поблажливо усміхнулася.

— Якщо тобі щось знадобиться, можеш звертатися до них, — вона вказала на натовп білок, який з цікавістю розглядав мене. — Вони чудово зрозуміють тебе, а у разі скрути зв'яжуться зі мною.

— Угу, — промимрила я, вдаючи, що мені абсолютно немає ніякої справи до того, куди Елліянна прямує, та й горішки мене цікавлять набагато більше.

Проте варто було моїй викрадачці піти, як поведінка звірів різко змінилася.

Білки з бурундуками оточили мій столик і почали з ще більшою цікавістю мене розглядати.

Одна білка навіть стрибнула на стіл.

Трохи очманівши від такої поведінки, зовсім невластивої для диких звірів, я обережно простягла руку до зухвалої білки.

Та не втекла, але почала насторожено принюхуватися.

Повільно, щоб не злякати дику тварину, я доторкнулася до білки та погладила її по голові.

Звірятко на секунду завмерло, смикнула вухами, а потім як кішка тицьнулася мені носом у руку.

Я пройшлась по спинці білки й почухала їй за вушком. Тварина розімліла, блаженно прикривши очі-бусинки.

Як тільки я прибрала руку від білки, на стіл застрибнула інша й одразу сунулась під мою руку. Перша білка, нарешті, розліпила каламутні очі, але, побачивши конкурентку, відразу підстрибнула на місці та люто заскрекотіла.

Не встигла я схаменутися, як стіл просто ломився від білок і кожна намагалася підсунутись під мої руки. Поки я ще якось намагалася когось погладити, білки з бурундуками нахабніли й скоро сиділи вже в мене на плечах і колінах.