Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— Ану тихо! — суворо скомандувала я, коли рівень більчачо-бурундучного шуму досяг апогею.

Білки з бурундуками вмить замовкли, а потім різко кинулися врозтіч.

На галявину вийшла лисиця.

Обережно підійшла до мене, понюхала. Я простягла руку до чергової гості, історія повторилася. За кілька хвилин від рудих красунь рясніла вся галявина.

Потім були вовки, кабани, олені, лосі та несподівано ведмеді. Останнім з'явилася якась дивна тварина, яку я навіть на картинках ніколи не бачила.

Мабуть, це був місцевий мешканець суто цього світу. Тварина була схожа на сіру рись, але при цьому з довгим хвостом і розміром з коня.

Почухавши дивну рись за вушком і почувши у відповідь гучне низьке мурчання, я промовила:

— Ого, який ти басовитий. Я зватиму тебе Бас, — рись у відповідь розплющила одне око та подивилася на мене. Мені навіть здалося, що вона кивнула. — Гарний хлопчик, гарний, — продовжувала я гладити м'яке плямисте хутро.

Раптом Бас смикнув вухами й різко розплющив очі. Потім, муркнувши мені щось незрозуміле, в один стрибок зник з галявини.

— Бачу, ти вже познайомилася з деякими з моїх підданих, — пролунало в мене за спиною.

Розвернувшись, побачила свою викрадачку, яка уважно розглядала сліди на галявині. Вона легко пересувалась по снігу, ніби не торкаючись його, з м'якою усмішкою відзначала ті чи інші сліди, наче знала їхніх власників за іменами. Але, наблизившись до мене, спохмурніла:

— І цей бридкий кіт тут був!

— Чому бридкий? — щиро здивувалася я.

— Тому що він не належить до дітей лісу. Це небезпечна, дика тварина, тож я не можу гарантувати тобі безпеку поруч із нею.

— А поруч із ведмедями та вовками, значить, можеш? — я почала обережно промацувати ґрунт.

— Ведмеді та вовки — діти лісу! — обурилася Дух лісу. — Будь-який з них не тільки не завдасть тобі шкоди, але, не замислюючись, віддасть за тебе життя.

Я недовірливо подивилася на Елліянну та висловила припущення:

— Життя віддасть, але з лісу не випустить.

— Ти Джерело! — втрачаючи холоднокровність, зашипіла дівчина. — Ти була пророкована нам багато століть тому. Ти належиш моєму лісу. Тепер це твій будинок, прийми це або…

— Або що? — схрестила я руки на грудях.

Продовження від 22.05

— Або я заточу тебе в дереві.

Дух лісу почав втрачати людські риси, різко збільшуючись у розмірах. Її волосся перетворилося на ліани, а тіло стало нагадувати грубо збиту ляльку з дерев'яних цурок. Від обличчя залишилася нежива дерев'яна маска з кривими прорізами очей і рота, а голос став подібним до громового гуркоту.

— Радій, що можеш ходити, їсти, спати та дихати. Якщо спробуєш втекти, я не дам тобі другого шансу. І можеш забути про людей. Жоден з тих, хто був з тобою у тому великому кам'яному будинку, не зможе переступити межі моїх володінь. Мої еги вб'ють будь-кого, хто хоча б наблизиться до кордону.

Чудово! Я знову джерело чужого прибутку.

Чим же це треба прогнівати богів, щоб з однієї в'язниці відразу потрапити в іншу? Там чоловік-садист, тут розумна потвора. Час від часу не легше.

Тим часом Дух лісу, ще раз грізно зиркнувши на мене, розвернулась і попрямувала геть з галявини, по дорозі повертаючись до своїх звичайних розмірів.

Через пару секунд вона повністю зникла з поля зору.

До мене зразупідскочили перелякані білки та щось застрекотіли, стрибаючи навколо.

— Що, милі, вам теж часто перепадає від господині? — скептично спитала я їх, але  зрозумілої відповіді так і не дочекалася.

Після того, що сталося, я ніяк не могла заспокоїтися. Тепер було абсолютно ясно, що просто встати та піти, як я планувала раніше, у мене не вийде. Лісу я не знаю, по снігу як Дух ходити не вмію, а ще навіть уявлення не маю, хто такі еги, здатні вбити будь-кого, хто наблизиться до меж лісу.

Перебуваючи у стані метушіння від «хочу» до «як це зробити», я провела решту дня.

Надвечір, ніби нічого не відбувалося, з'явилася Елліянна й спитала, чи є в мене якісь побажання.

— Є! — різко помітила я. — І дуже суттєві.

— Я слухаю тебе, Джерело.

— По-перше, ким би ти мене не називала, я людина, — Дух хотіла щось заперечити, але я знаком перервала її, — а тому маю певні фізіологічні потреби. Такі, як чистий одяг та чисте тіло. І якщо я тут надовго, то цю проблему треба вирішувати.

— Можеш віддати свій одяг єнотам, вони випруть.

— А в цей час я що, гола мушу ходити по морозу?

Дух здивовано подивилася на мене.

— Я дала тобі покрив. Чим він тебе не влаштовує?

— Тим, що під ним я буду голою!

У відповідь Дух лише байдуже знизала плечима.

Я заплющила очі та спробувала заспокоїтися. Було цілком ясно, що сильно дбати про мене не збираються, принаймні, як про людину, але спробувати варто.