Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

— А як мені хоча б помитися?

— Єноти проводять тебе до струмка — там можеш робити все, що тобі заманеться, — знову ні грама інтересу до моєї проблеми.

— У крижаній воді?

— Не знімай покрив — не замерзнеш, — і знову байдуже знизування плечима.

— Зрозуміло, — моє терпіння закінчувалось, і я поспішила перейти до наступного питання, яке мене дуже турбувало. — Хто я?

— Джерело.

— Це я розумію. Що це означає? Джерело чого?

Дух задумалася.

— А ти сама не знаєш?

— Знала б — не питала, — мої кулаки вже почали мимоволі стискатися.

— Це, мабуть, тому що ти ще людина. Мені важко пояснити людською мовою, — відчувалося, що Духу не подобаються мої розпитування. — Поряд з тобою я можу легко робити те, на що мені раніше потрібно було безліч сил. Поряд з тобою я стаю сильнішою, мені й моїм звірам не треба впадати в зимову сплячку, тваринам тепер потрібно набагато менше їжі, а навесні оживуть навіть засохлі дерева. Ти принесла в мій ліс силу та життя.

 «Точніше, ти її викрала разом зі мною», — сумно про себе продовжила я.

Звірят, звичайно, жаль, без мене їм буде погано, але себе шкода ще більше. Зрештою, раніше ж вони якось жили, тож нічого, плодилися та розмножувалися, як і решта світу.

— А ти впевнена, що я справді Джерело?

У відповідь Дух лише посміхнулася.

Так-так, варто тільки згадати її чудове перетворення після торкання до мене, то потреба в дурному питанні відпала сама собою.

О боги! Як вам таке на думку спало?

Наступного ранку

Я прокинулася від гучного муркання. Простягла руку та ніжно погладила кудлату щоку круглої котячої морди.

— Привіт, Бас.

— Мр-маф.

— Ти знаєш, що тобі заборонили сюди приходити?

— Пф, — ображено пирхнув кіт і відвернувся.

— Басику, ти найпрекрасніший чоловік з усіх на світі, — протягла я, ніжно потріпавши сірий загривок.

— Мр? — кіт відразу повернувся до мене й пройшовся своїм шорстким язиком по моєму носі.

— Ти мене що, правда, розумієш? — мені стало якось трохи ніяково.

— Маф, — витріщився на мене кіт величезними янтарними очима.

— Бас, а... — почала я, але в цей момент кіт смикнув вухами й, нервово рикнувши, у два стрибки зник з галявини.

Злякали Баса єноти.

Вчора ввечері я не витримала й вирушила купатися під наглядом цілої єнотової родини.

Під час процедури купання розкрилися нові властивості мого покриву. У ньому справді можна було купатися, вода проходила крізь в'язь інею легко, а сам покрив розпадався й збирався від одного веління моєї руки, легко розтягувався та стискався, повністю прилягаючи до тіла. Таким чином назад на галявину я поверталася одягнена лише в комбінезон з білої паморозі.

З огляду на пору року, я змушена була визнати, що покрив був неоцінним подарунком.

Мій одяг, випраний, висушений і акуратно складений, єноти поклали на ялинові лапи та завмерли переді мною по стійці смирно.

— І що ми хочемо? — з подивом дивлячись на пухнасто-смугасте сімейство, запитала я.

Найбільший єнот підійшов ближче й тицьнув у мою долоню носом.

Зрозуміло, прийшли отримати оплату за виконану роботу.

Довелося всіх єнотів по черзі чухати та гладити.

Після сніданку я вирішила трохи дослідити околиці.

Яке ж було моє здивування, коли через годину моєї прогулянки у вигляді подолання снігових кучугур мені перегородило дорогу якесь дивне біле створіння, що нагадує помісь цвіркуна з коровою. Чудовисько розміром саме з ту саму корову рипіло й загрозливо махало на мене лапами з довжелезними шипами. У ту ж мить, як з-під землі, з'явився Дух.

— Намагаєшся втекти? — примружила вона очі.

— Взагалі-то просто вирішила прогулятися. Ти не казала, що це заборонено, — ошелешено позадкувала я назад. Потворі явно не потрібно було, щоб його почухали за вушком.

— Я попереджала, що еги не пропустять тебе.

— Та не збираюся я тікати, — ображено відмахнулась я. — Я що, по-твоєму, зовсім дурна? По такому снігу намагатися звідси вибратися? Ти сама он як на снігу стоїш, — я вказала на ноги Духа, які ні на міліметр не провалювались у сніг, — а я?

Дух лише пирхнула.

— До речі, коли весна настане?

— Через сорок три дні, — Елліянна кинула на мене насторожений погляд.

— Довго, — багатозначно помітила я. — Можеш своїх чудовиськ трохи далі відсунути, не хочеться почуватися в клітці. Чи твій ліс такий маленький, що я, сама того не знаючи, вже до кордону дісталася?

Моя, ніби без злого наміру кинута фраза, досягла своєї мети, тож Дух, щось проскрипівши чудовиську, зникла у лісі. Корово-цвіркун теж розвернувся й зник подалі з моїх очей.