Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Матвій

Вона так апетитно поглинає цей чизбургер. Заїдаючи його картоплею фрі та запиваючи колою, що мені й самому хочеться накинутися на це лайно, ніби це справжнісінький вишуканий шедевр меленівського ресторану.

Виявляється, Вета забула, що замовила доставлення додому. Її нервовий зрив, що мало не трапився, виявився всього лише постачальником їжі. Я навіть уявити собі не можу, що вона пережила поки йшла до дверей чітко усвідомлюючи, що за нею її благовірний.

На її величезне щастя все обійшлося і зараз вона з великим задоволенням їсть фастфуд, а я дивлюся на неї й розчулююсь.

Взагалі-то я мав зараз укладати кілька угод, але ця мала коза так стрибала зверху, що я ні на чому не міг зосередитись.

Спочатку, Вета возила своїм пилососом, зачіпаючи кожен довбаний кут. Потім у неї щось упало... Потім наче затихла, але о дванадцятій ночі почалися танці.

Це стало останньою краплею.

Попри те, що я зарікся, найближчим часом не мати з нею жодних справ — я зірвався. Піднявся на її поверх й обімлів, побачивши її в цьому мініатюрному прикиді. А коли, декількома хвилинами раніше вона опинилася впритул до мене, зрозумів що до ранку звідси не піду.

І зараз, наполовину слухаючи її балаканину про дитинство і як вони з татом часто їли чизбургери, мій погляд раз у раз опускається до сорочки, через яку виразно видніються пружні груди.

Дідько! Це справжнісіньке катування!

— Боже, як я це все обожнюю! — закочувавши від задоволення очі, Вета бубонить з набитим ротом.

— Не дозволяють? — ее утримуюсь від сарказму. А ще мені подобається її реакція.

Так, Так! Саме ось ця! Цей погляд спідлоба, що розпорює тебе тупим скальпелем.

Але вся іронія в тому, що боляче їй. Мене абсолютно не стосується їхній тотальний патріарх. Мене дратує інше, як можна це все терпіти? А найголовніше, скільки це можна терпіти?

Вже краще одному, ніж плазуном. Цього правила я дотримуюсь уже десяток років. Моя свобода набагато цінніша, ніж уявна картинка відносин, де кожен не може бути самим собою, та навіть якщо й один не може...

Вета мене підкупила своєю прозорістю. Ось зараз вона мене щиро ненавидить, а пів години тому навіть дуже навпаки. Так що ж цей гусачок робить такого, що вона нескінченно тоне в ньому?

І було б у кому тонути? Він же без просто маніпулює її недосвідченістю і ламає виключно під себе. Так, у кожного свої принципи, але неможливо утримати людину на повідку. Зірветься.

— Вето, у мене з'явилося тут одне питання, — тягнуся за пляшкою шампанського і наливаю в її чашку.

— Чи можна тут палити? — її очі допитливо спалахують.

Ну ось. Ось про це я й казав. Вона ж, як відкрита книга.

— Так і ні. 

Це зовсім не то що я хотів запитати, але теж дуже доречно.

— Звісно, можна! Якщо тільки відчинити вікно, — знову перебиває мене і тягнеться до штори, відкриваючи мені вид на короткі шорти, які ніяк не прикривають її сідниці. — А друге питання?

З розуму з’їхати! У мене аж пальці зводить, як хочеться їх стиснути.

— Ти часто кінчаєш?

Вета падає на стілець. Її миле личко заливається фарбою, але все одно вона намагається тримати себе незворушною.

— А ти мені хочеш провести бесіду й розповісти кілька способів? — випалює на одному подиху, а мене розпирає від сміху.

— Ні. Просто дивлюся, ти часто замінюєш задоволення.

— Наприклад? — войовничо смикає підборіддя вгору.

— Це, — киваю на фастфуд. — Цигарки. Смію припустити, танці.

— Це, — тицяє на їжу —  я їм дуже рідко. А все інше, роблю, бо хочеться!

— То й дуже хочеться? — вигинаю брову. — Чому ти до клубу не підеш? Там у тисячу разів крутіше.

— Єфим не хоче.

— Чому ти постійно стріляєш у мене цигарки замість того, щоб курити відкрито? А ні, постривай, я знаю відповідь! Та й з фастфудом, швидше за все такі ж справи — Єфим проти! А він не боїться, що ти зірвешся? — смикаю брову.

— Ні! Я не даю жодного приводу.

— А те, що ти сидиш напівроздягнена навпроти малознайомого чоловіка, це не вагомий привід?

— Ти — мій друг. Це зовсім інше! — тягнеться за халатом, який кинула на сусідній стілець, щойно випроводивши доставника.

— Зі свого боку, я тобі не друг. І ніколи їм не буду. Неможливо товаришувати з тією, кого хочеш затягувати до ліжка. — Додаю на автоматі й одразу прикушую язик. Трохи захопився.

— Я гарна? — із запинкою цікавиться вона.

— Дуже!

Все ж таки одягає на себе халат, приховуючи від мене своє шалено гарне  тіло. Відсуває їжу.

— Хто тобі сказав, що ти не гарна? — серйозно питаю. — Напевно, там ще в парі йшло: та кому ти потрібна?

— Ти віриш в любов? — з'їжджає з теми.

Підіграю. Занадто багато тиску за останні кілька хвилин.

— Я вірю, що у відносинах мають бути щасливими двоє.

— Дай цигарку! — протягує мені відкриту долоню. — Ми з тобою ступаємо на слизьку доріжку і без допінгу я її не подужаю. — Усміхається.
У неї така мила посмішка.

— Із собою немає. Вся заначка у квартирі. Спустишся?

— На твою територію?

— Саме так!

— Кусатимешся?

Її гумор вище всіх похвал. Коли вона така – мені просто зносить дах. І я відчуваю, зараз вона справжня. Як у таку не закохатися?

— Обов'язково буду!

— Тоді ходімо! — встає, міцно зав'язуючи на талії пояс, оголюючи білі зубки: — Тільки спочатку, я прихоплю намордник для тебе.

_________
Чи цікаво вам дізнатися як я бачу своїх героїв? Може наші бачення збігаються? 

Мені дуже подобається ця пара. Вони таки справжні.