Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

Кіра вмовляє Тимура не підвозити її до кінотеатру, але бандит попереджає дівчину, що це востаннє. Мовляв, Головний наказав і знесе голову, якщо дізнається.
Хоч вона і прибула раніше за призначений час, джип Кареліна вже стоїть на стоянці неподалік входу. На Брусі темна кепка, джинси та піджак нестрогого крою.
Вони купують квитки на голлівудський мюзикл, і Кіра несамовито радіє, вивчаючи роздрукований квиток. Також замовляють напої і майже спізнюються на сеанс, тому що за розглядом плакатів і постерів Карелін обіймає її ззаду, і кепка приховує від оточуючих, як він пристрасно цілує Кіру.
Після мюзиклу прямують до японського ресторану за кілька кварталів, звичайно ж, на машині.
Кіра знає, що варто мовчати, але слова так і просяться назовні. Мюзикл сподобався, але режисура напрочуд невдала, де-не-де поховала блиск сценарію та історії. Вона розбирає сторітелінг по компонентах, і коли вони доходять до приватної кімнати ресторану, її аналіз ще навіть не дістався візуальної складової.
Карелін ставить уточнюючі питання і іноді погоджується чи не погоджується кивком голови, але переважно пильно спостерігає за ентузіазмом Кіри.
Офіціант разом зі скромним листком меню приносить гостям воду у скляних пляшках та Кареліну тумблер із віскі. Мабуть, мафіозі тут часто буває, раз про його уподобання все знають.
— Гаразд, мені час замовкнути. Вибач, мене часто заносить на фільмах. То ти тут часто буваєш? По роботі чи… просто так?
— По роботі воно і є просто так, — він спостерігає, як вона наливає собі ще води, хоча її склянка майже повна. — І замовкати не треба. Якраз навпаки.
Кіра робить кілька ковтків і дещо нервово сміється.
— Не будь таким люб’язним, я знаю, що тріщала без упину хвилин десять. Тобі, мабуть, взагалі нецікаво. Просто я під… враженнями. Окей, то що мені тут замовити?
На ній її одна з кращих суконь, і, на диво, квітковий патерн темно-блакитної багатошарової і прозорої тканини добре вписується в навколишній інтер'єр старого світу. Приватна кімната майже центральної зали, через яку вони проходили після входу в ресторан. Тут могли б вмістити ще два столи, але на цей час залишено лише один круглий і три стільці з підлокітниками з розкішного дерева, з гарною вишивкою.
— Ти можеш говорити, скільки хочеш, бо цікаво мені таки було. Я гадки не мав про половину речей, що ти обговорила зі мною, і багато чого не помітив. Якщо хочеш, можемо ходити в кіно щотижня.
Око від меню Кіра поки що не відриває, вивчаючи короткі друковані рядки. Вона погано орієнтується у поєднанні таких продуктів та інгредієнтів і ніколи особливо не їла рибу. Тут є локшина, що добре. На локшині вона розуміється. Ціни космічні настільки, що навіть не лякають, але, у всякому разі, вони зрозумілі на відміну від деяких назв страв.
Боже, що вона тут робить? І він? Кіра все одно займеться з ним сексом рано чи пізно після вчорашнього ... Ще й сама стрибне, мабуть. Їм не потрібно зображувати, що все це стане частиною їхнього спільного проведення часу, тому що проведення часу все одно буде втиснуте в рамки їх абсолютно різних реальностей.
— Я думаю, — протяжно каже вона, все ще розглядаючи листок, — я буду закуску з лосося та локшину № 4.
Коли підіймає на нього погляд, Карелін дивиться на неї уважно.
—  Тобі не подобається?
— Я ж ще нічого не спробувала, — жартує дівчина.
— Але ж взагалі не подобається?
— Подобається, — смикає пальцями край меню, — просто незвично. У японському ресторані ніколи не була.
Повертається офіціант та приймає замовлення. Роман віддає перевагу яловичині та наполягає на двох порціях, щоб спробувала і супутниця.
— До японської кухні треба звикнути. Ти звикнеш, вона проста насправді.
— Та мені нема чого… — вона осікається і вирішує згладити ситуацію посмішкою. — То чому по роботі воно так і є? Великий та могутній кримінальний бос не відпочиває?
—  Не дуже. Кримінальним босом стають від безвиході певних масштабних тенденцій. І контролювати ці масштаби потрібно регулярно.
— Не кажи іншим дівчатам, що не відпочиваєш, — усміхається Кіра знову, а він також уважно спостерігає за супутницею. — А то так здається, ніби часу в тебе взагалі нема й не буде.
— Я нічого дівчатам і не говорю. Дівчат просто не буває. Мене це не цікавить. Я ні з ким не зустрічаюся і зрідка з ким сплю, якщо ти це хотіла дізнатися. Я куди аскетичніший, ніж здається.
Кіра задумливо проводить пальцями по лише де-не-де гладкій поверхні столу, вивчаючи дві подряпини рухами, що повторюються.
—  Я теж не багато з ким зустрічаюся.
— Це добре, бо мені дуже не подобається сама думка, що ти взагалі з кимось ще можеш зустрічатися.
— Такими темпами вже скоро на себе будеш злитися, — дещо хитро зауважує вона, але збентеження приховати вдається погано, бо її обличчя червоніє.
— Давай прояснимо, щоб не було недомовок. Ти зустрічаєшся зі мною. На тебе я часу знайду більше, ніж ти можеш собі уявити. Жодних неоднозначностей бути не повинно.
Їм приносять закуски, але ніхто не торкається їжі після того, як офіціант йде.
Кіра відпиває води і просить Кареліна поділитися ковтком віскі. Коли склянка опиняється у її руках, мафіозі встає, щоб передати офіціанту тип випивки за її бажанням. Вона мотає головою, але наполягає, і незабаром офіціант приносить вермут.
— Тяжкий робочий день і я трохи схвильована після кіно.
І після всіх палких промов, і проникливих поглядів.
— Ти вчилася не на швачку, правда?
— Наче ти вже не рознюхав, — ледь чутно коментує Кіра.
— Я багато чого рознюхав, і нічого зі знайденого не вказує на те, як зробити тебе більш радісною. Крім Петра, звісно.
— Так, на думку так людям не залізеш. Але тобі необов'язково лізти зі шкіри, щоб зробити мене радісною…
— Я збираюся вилізти зі шкіри, щоб зробити тебе радісною хоч на пару хвилин. Я міг би покласти тут тебе на стіл, вилизати тебе і ввійти в тебе до упору. Але мені здається, що ти вважаєш такий варіант фривольним.
— Ти… Думаю, ти покликав мене до ресторану не для цього. А щоб переконати, як важливо для мене погодитися трахатись з тобою.
— Це і є переконання. Чи працює?
Кіра переганяє шматочки рожевої риби з одного кута тарілки до іншого, так і не підіймаючи на Кареліна погляд.
Добре ж лососеві, він уже мертвий, і не треба вигадувати, як відповідати і як не червоніти.
— Припини, — приглушено вимовляє вона.
— Я знав, що спрацює. Але не хочу переборщити. Ти чомусь вважаєш, що я поставив собі за мету затягнути тебе в ліжко за всяку ціну.
— Ні? — темні очі з-під напівопущених повік дивляться на чоловіка навпроти.
Карелін безрадісно посміхається, хитнувши головою.
— Я просто не зможу не розділити з тобою близькість, не трахнути тебе, як забажаєш. Цей варіант поїхав на звалище понад тиждень тому. Цілі тут немає, це… Я просто не зможу триматися подалі.
— Реальність може тебе розчарувати, — каже Кіра через деякий час, — у мене ніколи не було часу на стосунки і секс, і таке інше.
— У чому тут проблема? — хмуриться Роман.
— У тому, що я навряд чи знаю, як правильно взяти твій член в руку, — з деякою мстивістю вимовляє вона зовсім буденно, як реванш за його тираду кількома хвилинами раніше, — і змусити тебе кінчити. І багато чого іншого я не вмію чи вмію погано. Ти явно людина, яка віддає перевагу якості.
— Якщо ти візьмеш його в руку, то цього буде достатньо. Але тобі не треба переконувати мене. Ми, здається, вже з'ясували, що я тут дворова псина.
— Ти остання людина, яка схожа на бездомного собаку.
З'являються основні страви і Кіра приймається за локшину з качкою. Дуже смачно, як шматки м'яса, що відрізає їй Брус.
Він витирає пальці серветкою.
— У всьому, що не стосується тебе — так. А щодо тебе…. Зник сенс це приховувати, коли тебе виписали з лікарні. Твій батько мало не вбив тебе. Мені варто воскресити його і прикінчити знову.
Кіра не знає, що відповісти, і дивиться дивним поглядом на келих з вермутом.
— Ти небезпечна людина, — вимовляє мало не за складами.
— Так. Але ти мене не боїшся.
— Я тебе боюся.
— Ти боїшся, як я змушую тебе відчувати. Ти хочеш мене. Навряд чи божеволієш, як… але хочеш сильно. Боїшся втратити контроль.
— Це правда. Що не змінює того, що я боюся тебе як особистість, яка може позбавити мене мирного вільного життя клацанням пальців.
Карелін випиває віскі до дна.
— Я можу це зробити і без близьких стосунків, хіба не так? Поки що ти позбавляєш мене мирного вільного життя.
— Що? — обурюється вона. — Яким чином?
Він замовляє ще випивки та відкидається на спинку стільця.
— А ти як думаєш? — несподівано різко заговорив Роман. — Та я… Не має значення, вчора хоч трохи прояснилося. Я зірвався, але, бачить Бог, не зробив і п'яти відсотків того, чого хочу.
— Ти нічого не відчуваєш, нічого не робиш лише наполовину, правда? — питає Кіра тихо, але на відповідь не чекає.
Йому не вдається приховати розгубленість і потрясіння від її слів, емоції борсаються в зелених очах, як потопельник, але зусиллям волі він повертається до безпристрасного вигляду.
— Ні, — все-таки коротко відгукується Карелін. — Не роблю і вже не почну.
Неважливо, як складуться їхні подальші стосунки, але Кіра має дізнатися, що сталося між ним і батьками. Коли син стає головою мафії і бореться проти батька, який став законним головою міста… У Кареліні багато виховання, багато освіти та мало бандитської вульгарності. Він належить до іншої культури, але керує протилежною.
— Мені дуже сподобалася їжа.
Коли вона прямує до вбиральні, Карелін встає, щоб провести дівчину, і коли Кіра повертається, він теж чемно підіймається. Робить це настільки невимушено, що такі жести западають у душу, як і перший у житті комплімент.
Через десять хвилин вони збираються йти, і Кіра має намір наостанок розглянути настінні фрески біля виходу. Карелін ледь помітно торкається її талії, задаючи питання на вухо:
— До мене чи до тебе?
— Жартівник ти, Карелін. Якщо до мене, то це все одно до тебе. Завтра рано вставати, тож давай, хм, до мене.
За присутності водія він її, слава Богу, не цілує, але з розмови хоча б тепер відоме ім'я працівника — Олександр.
Цілує він дівчину в ліфті та на поверсі, але Кіра смикає Романа після попадання до квартири, бо їх може побачити брат.
Петро, мабуть, у своїй кімнаті, і вона вирушає його провідати. Той старанно зайнятий листуванням зі старшою дочкою Тимура і, на подив сестри, слабо посміхається, коли чує, що в гостях у них Брус. Негативно мотає головою замість відповіді на запитання: «Чи хоче він вийти і привітатись?»
Карелін також стоїть у коридорі, притулившись до стіни біля дверей у спальню і засунувши руки в кишені. Лише кепку зняв.
Ну, не дворовий пес, — думає Кіра, — а цілком собі породистий.
В її спальні настільки вузько, що між ліжком і стіною немає проходу, і задні ніжки впираються в теракотові шпалери. Маленьку, дещо безглузду кімнатку Кіра вже сприймає своєю, бо тут затишно і насправді красиво: щедрі заходи сонця вечорами, а ночами майстерне мудре освітлення по периметру всієї стелі.
У поцілунку уривчастому і грубуватому Карелін наступає на неї, щоб довести до краю ліжка. Коли литки впираються в матрац, Кіра розстібає ґудзики його сорочки. Він витримує гудзики чотири, а потім, пройшовшись губами по пальцях захопленої ним у полон руки, опускає бретельки невагомої на дотик сукні.
Кіра збирається сісти на ліжко, але лише встигає зайтися в різкому подиху, коли до однієї з грудей, що оголилася, чоловік припадає жадібним ротом, а іншу зминає рукою. Не знає, за що триматися: Карелін несамовито смикає її камінчики-соски всіма можливими способами і мне ротом кожен міліметр шкіри.
Кіра знаходить тортурами не лише витримати, стоячи на ногах, натиск такої ласки, а й змовчати — здається, якщо зараз рот відкриє, то більше ніколи на себе в дзеркало без сорому дивитися не зможе. Вона не знала... безумовно не знала, що має такі чутливі груди.
Він проводить носом між вологих від слини грудок і затягується засосом на почервонілій шкірі на шиї. Немов справді зголодніла по теплу псина.
Дівчина скидає сукню та намагається потягнути чоловіка на себе, але на ліжко приземляється одна.
У різноманітті тіней від десятка кімнатних ламп, де холодне з синьовим електричним світлом поєднується з теплим помаранчевим підтоном, його силует виглядає ніби чудовисько з казки. Стягуючи з себе сорочку і дотягуючись до ширінки, він дивиться на неї зверху вниз серйозно і напружено. І можна подумати, що тут, у вузькій кімнатці, небезпеку становить майже оголена, розкинута на ліжку Кіра, а не сам Брус.
— Зніми їх, — киває він убік її трусиків.
Вона стягує їх, не зводячи очей з чоловіка. Біля краю матраца він підхоплює білизну і відкидає на підлогу.
Кіра згинає праву ногу в коліні, щоб повністю не розкриватися. І колінку цю Карелін розсіяно погладжує, трохи нахилившись і дивлячись дівчині просто в очі.