Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

— Братику, що це за бомбоклат?

— Я бачу, тобі треба перезміни. Маямі для тебе — це вже глуш, тобі потрібен Нью-Йорк. У Нью-Йорку — безліч книжок. І безліч нічних забігайлівок.

— Що це, бомбоклат, означає?

— Це означає те, що означає, вилупку. Я розміщую тебе на Мангеттені або, може, в Брукліні.

— Я ті місця не ’наю.

— Тоді купи, бомбоклат, путівник і вивчи.

«Братику, ти ж знаєш, у мене на такі речі чуйка, і я цьому жевжику не довіряю», — він це каже щоразу, коли дзвонить, оцією самою фразою. Але Віпер не тямущий чоловік, він лише прочитав кілька книжок, а ось Юбі мислить широко і далекоглядно. Він покинув Колумбію заради торгівлі «травою», бо Колумбія в плані заробляння грошей уже не могла навчити його нічого, чого б він сам не знав. Він дуже кмітливий, можливо, навіть занадто. Сто тисяч фунтів «трави» і десять тисяч «біляка» — всього за один рік. Це знаю і я, і він, і Віпер теж це знає, тому він його ще більше ненавидить. Мозок цього «жевчика» робить нас багатими. Але цей його мозок потребує моєї підтримки: я впевнений, що він уже намагався контактувати з Ескобаром сам, без посередників, але ті крутелики ніколи не довіряться такому «слизькому типу». Мені байдужі такі його дії, я навіть здогадувався, що він так чинитиме, — але Віпера я в це не посвячую. Іншим разом Віпер подзвонив мені, щоб сказати: Юбі єдиний чоловік у Джемдауні, хто робить педикюр, а отже, він, певно, батон або щось подібне. Я реготав з цього так довго, що Віпер почав питати, у чому жарт. Я сказав Віперові охолонути. І не сказав, що Юбі, коли не вбиває сам, то підсилає двох своїх братиків, рідну кров, — як я чув, вони вже вколошкали для нього більше півсотні людей. Я впевнений, що в таких людей, як Юбі, є якийсь діагноз, але це питання — до психіатрів.

Лихі чоловіки нотаток не роблять. Натомість я пригадую імена — як дехто пригадує великих людей: роблю список і запам’ятовую у формі пісеньки чи дитячого віршика. Якби хтось це знав, мене б перестали сприймати серйозно. І ось я послав Віпера з іще одним хлопцем забрати певний вантаж у Флориді і потім, іншою вантажівкою, переправити його до Вірджинії, а то і в Огайо. Але в Західній Вірджинії фуру перехоплює поліція. Мало того, що пропало стільки доз, так тут ще й почали наших хлопців відстрілювати: у Вашингтоні, Детройті, Маямі, Чикаго і по всьому Нью-Йорку.

Але попри це все Віпер з Юбі не злазить.

— Я думаю, він точно «ча-ча-ча». Ну поглянь на нього: костюм — наче з маминої штори. Згадай моє слово, Джосі: рано чи пізно цей покидьок повстане проти тебе.

— Я за ним наглядаю, Віпере.

— Ну, тоді тобі варто наглядати пильніше. Я не надто йому довіряю. У нього рука завжди на підборідді, ніби він думає: може, над тим, як скинути тебе.

— Ти серйозно? Він не єдиний, за ким я наглядаю, Віпере.

— Що це, бомбоклат, означає?

— Це означає те, що означає. Чому пацан із Квінсу доповідає мені, що поставки товару між тобою і Юбі нестабільні? Нема каналу в Нью-Йорку?

— Вони не нестабільні. Чуваку просто треба навчитися, бомбоклат, терпіння.

— Ти реально думаєш, що чувак ждатиме? Що, бомбоклат, з тобою не так?

— Ти про що?

— Братику, ти що, вважаєш Нью-Йорк своєю монополією? «Ієрархія донів», «Загін кривавої троянди», «Беззаконники» — всі хочуть шматок від кожної вулиці, і це я назвав тільки ямайців. Не будемо поставляти ми — вони знайдуть іншого постачальника, все просто. І ось через таких людей, як ти, я змушений сам летіти в Нью-Йорк і знову наводити там лад. Господи Ісусе! Віпере, ну от подумай, нащо мені летіти ради цього в Нью-Йорк? Може, мені лучче просто передати Квінс тому ж таки Юбі, а тебе відкликати назад на Ямайку...

— Ні! Ні, Джосі. Ні, братику. Я не... я можу це залагодити. Я ж просто...

— Ти просто що? Не змушуй чувака з Квінсу дзвонити мені ще раз. Я й половини не втямив з того, що той засранець мені наговорив.

— Так, братику, я цим ділом займусь, — каже Віпер. Але чого він не каже, так це того, що він реально не справлявся, але не з низовим бізнесом, а з тим, що на його територію зайшли нові чуваки, з нової банди, — і це та сама банда, яка прагне вдертися і в Маямі. Люди забули, що, коли тисяча дев’ятсот вісімдесятого вибори виграла ЛПЯ, купа народу рвонула в Штати. Тепер цей люд — у «Кривавій троянді», «Беззаконниках», але найбільше — в «Ієрархії донів», і всі вони зазіхають там на територію, так само, як колись у Кінгстоні. І знову це наводить на думку, що Віпер — людина не тямуща, він просто прочитав кілька книжок.

І ще дещо. Сказати по правді, я не багато вимагаю, але я кажу Віперові:

— Слухай, ти пам’ятаєш того вилупка, Тристана Філліпса? Того, з Ради за мир з Папою Ло, Шотою Шерифом та Співаком? Того, що зник, як у магічному трюку, хоча я посилав розібратися з ним не одного, а цілих двох? Він тепер живе у Квінсі, і я хочу, щоб ти застосував «швидкорозчинний крем» на цьому братану. Поки він не приєднався до якої-небудь банди від ННП, — хоча він з тих, хто може піти й на американське ТБ, щоб побалакати про рух за мир.

Тисяча дев’ятсот вісімдесят другого року я вже відряджав Віпера зайнятися цим хлопом. Сказав йому взяти квиток на літак і полетіти в Нью-Йорк, знайти там волину і згорнути цей розділ ямайської історії. Через тиждень був дзвінок, але не від Віпера, а від Бенні, одного з посильних Віпера; він повідомив, що справу зроблено. Я вже не став питати Віпера, під яким кайфом він був, даючи цьому малому засранцю номер мого телефона. Гірше того: він дав його хлопові, який дозволив собі говорити