Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Якщо ідеали Телезієвої етики позначені помірністю, стриманістю, створенням взаємозв’язків між людьми, добро, яке спроможний спричинити spiritus «за своєю природою та по своїх силах», неодмінно «моментальне» і часто «непевне», поза тим, як видається, є цілком суголосним із «істинним добром» людини, гарантією якого постає Господня обіцянка спасіння та безсмертя.

Зрештою, у всій Телезієвій філософії кінцевість світу природи та, власне, механізми збереження ніби знаходять головний сенс свого існування в досконалості та впорядкованості, акті Божого творення. Творча мудрість, що впорядковує все довкола і яку людина в змозі прославляти та споглядати, але в яку ніколи не зможе проникнути. У цій філософії справді неможливо, ні на епістемологічній, ні на етичній площині, порушити межі чуттєвого пізнання, аби збагнути задум, прихований Творцем світу.

Прийняття та вплив Телезієвих доктрин

Бунтівний натуралізм Телезіо викликає в середовищі італійських філософів незабарний інтерес, часто жваві суперечки і чимало полеміку (найвідоміший та найбільш значущий відбувався з Франческо Патріці). Утім, не бракує й найбільш запеклих та небезпечних противників: в університетських колах, у римському товаристві й, власне, у Козенці, принаймні про це свідчить лист, написаний у квітні 1570 р. Телезіо кардиналові Флавіо Орсіні, архієпископу міста, де лунає стурбованість «із приводу заяв проти релігії», які помітили в його творах певні співгромадяни: «Буцімто я стверджую, що душа смертна й заперечую, що Небом керує розум» (Girolamo De Miranda, Una lettera inedita di Telesio al cardinale Flavio Orsini, “Giornale critico della filosofia italiana”, 72, 1993, fasc. 3, p. 374).

Телезіо

та Показчик

заборонених

книг

І попри величезні зусилля, спрямовані на переписування своїх творів та безперервне прагнення перемовин із суперниками та церковною владою, у 90-х роках і його твір не омине ревного прагнення привести його до потрібної норми та вкрай суворих обмежень від прибічників поглядів Арістотеля та Томи Аквінського, якими характеризувалося правління Папи Клемента VIII. Вже сформовані й чимраз більш свідомі та вибіркові органи інквізиції розширюють сферу своєї діяльності та контро­лю, прагнучи уразити не лише релігійну та доктринальну єресь, а й культурне вільнодумство у будь-якій формі. Так розпочинається етап ретельної перевірки правовірності філософів, натуралістів і науковців із метою звести їхні переконання до тих, що узгоджуються зі Святим Письмом, теологічною нормою чи схоластичними заповідями, навіть філософію новаторів та закони нової фізики. З цього погляду можна вважати, що твори Телезіо не лише належать до загального антиарістотелізму, а передовсім мають матеріалістичний характер, наділені рисами його особистої філософії (певна річ, вони не відхиляються від дещо силуваного механізму про душу a Deo immissa), разом із ученням про космос, що наполягає на єдності й однорідності Небесного царства та того царства, що простягається під місячним сяйвом.

Бекон,

Бруно,

Кампанелла

Однак, попри опір та заборони, посилання та конкретність, властиві природним процесам, і відмова від принципу авторитаризму стали складовими, які мали безперечний та потужний вплив на сучасників Телезіо. Вже перші читачі, що прочитали De rerum natura, змогли відчути й розтлумачити Телезієві доктрини, записані навмисно архаїзованою мовою та образами, немовби як явне відродження натуралістичної філософії досократівських часів. Таким чином, зв’язок, створений таким незвичним способом Франческо Патріці — між Телезіо та Парменідом — спонукає до роздумів над особливостями матерії та тілесності, відгомін яких долине аж до Френсіса Бекона (1561—1626) — саме він назвав Телезіо «реформатором з численними переконаннями та найпершим з-поміж нових людей» — та до П’єра Ґассенді (1592—1655).

Бруно та Кампанелла теж сперечатимуться у своїх доктринах, неодмінно надаючи їм вагомого значення в руйнуванні Арістотелевих auctoritas, які були необхідною передумовою для створенні натуралістичної філософії, по-справжньому нової та вільної від вікових гіпотез. Прочитавши De rerum natura, що містить доктрину про всесвітню чуттєвість, Кампанелла буде вражений нею настільки, що вона стане для нього справжнім одкровенням, і він вихвалятиме її у праці Philosophia sensibus demonstrata та у відомому сонеті «Великий Телезіо». А Бруно, мислитель, котрий ніколи не був схильним до похвал, у De la causa, principio et uno згадає про «геній надзвичайно розсудливого Телезіо» та його «поважну війну» з Арістотелем, де правда на його боці у світлі життєствердної натуралістичної концепції та сил природи, які в ній діють, з явною повагою.

Ба більше: адже образ Телезіо, уперше створений Кампанеллою, як основоположника плеяди novatores, матиме неабиякий успіх, надто у Південній Італії. Тут, аж до початку Просвітництва, філософа з Козенци, попри те, що читали його чимраз рідше, часто згадуватимуть як зразкового майстра культурного оновлення, що триває, та символ суто італійського нахилу у libertas philosophandi.

Див. також: Логіка та науковий метод, с. 315;

П’єтро Помпонацці, с. 320;

Джилорамо Кардано, с. 379;

Toммазо Кампанелла, с. 417;

Aлхімія і хімія, с. 474

Ніколетта Тіріннанці

Згадка мало не у стилі маньєризму: 17 лютого 1600 р. Джордано Бруно спалено живцем як єретика на Кампо деї Фйорі після багаторічних його мандрів, які привели його з Італії у Францію, з Англії в Німеччину, поміж полемікою, нерозумінням та вигнанням, ретельною увагою та захватом. На цьому тлі, власне, філософія Бруно стала невід’ємною частиною «міфу», який засліплює читача та наражає на небезпеку того,