Читати книгу - "Бляшаний барабан"

у кам'яних сандалях благословляє в'язи, а той Христос, що на четвертій ділянці, той благословляє березу. Приємні думки на алеї між четвертою і п'ятою ділянками — скажімо, про море. А море виносить на берег, з-поміж усього іншого, трупа. З причалу в Сопоті — звуки скрипки й несміливі спроби влаштувати фейерверк для тих, що посліпли на війні. Я, як Оскар і як трирічний малюк, схиляюся над тим, що море викинуло на берег, сподіваючись, що це Марія, а може, сестра Гертруд, яку я мав би нарешті куди-небудь запросити. Але це — вродлива Люція, бліда Люція, про що мені каже й що підтверджує фейерверк, який саме наближається до своєї кульмінації. І на ній, як завжди, коли вона замислить щось недобре, — ота її в'язана берхтесґаденська жакетка. Я стягую з неї ту вовнянку, а вона мокра. Така сама мокра й блузка, яку Люція носить під жакеткою. І ще раз розквітає переді мною ота берхтесґаденська жакетка. І вже зовсім на завершення, коли й фейерверк охляв, і лишилися самі скрипки, я знаходжу під вовнянкою, на вовнянці, у вовнянці її серце, загорнене в спортивну майку Спілки німецьких дівчат, — серце Люції: холодний крихітний надгробочок, а на ньому напис: «Тут спочиває вічним сном Оскар... Тут спочиває вічним сном Оскар... Тут спочиває вічним сном Оскар...»

— Не спи, хлопче! — уриває Корнеф мої такі чудові, принесені морем, осяяні фейерверком мрії.

Ми вже завернули ліворуч, і восьма ділянка, зовсім іще необжита, без дерев, з поодинокими надгробками, розкинулася перед нами, пласка й голодна. Серед цієї одноманітности виразно виділялися п'ять останніх поховань, ще зовсім свіжих, а тому недоглянутих: гори відданих тліні, вже бурих вінків із розмоклими, розмитими дощем стрічками.

Сімдесят дев'яте місце ми знайшли досить швидко — воно було на початку четвертого ряду, відразу біля сьомої ділянки, порослої поодинокими, молодими гінкими деревами і досить щільно заставленої метровими надгробками, переважно сілезького мармуру. До сімдесят дев'ятої могили ми під'їхали ззаду, вивантажили інструмент, щебінь, цемент, пісок, постамент і травертинову стелу, яка трохи блищала, наче була намащена салом. Коли ми приставили до кузова колоди й спустили стелу вниз, на ящика, триколісна вантажівка трохи аж підстрибнула. Корнеф витяг із землі в головах могили тимчасового дерев'яного хреста, на поперечці якого стояло: «Г. Вебкнехт і Е. Вебкнехт», звелів подати йому лопату й заходився копати ями для двох бетонних стовпів завглибшки, як того й вимагали кладовищенські приписи, один метр шістдесят сантиметрів, а я тим часом приніс на сьому ділянку води, замісив бетон і вже впорався зі своєю роботою, коли Корнеф, дійшовши до одного метра й п'ятдесятьох сантиметрів, сказав: «Готово». Після цього я почав трамбувати бетон в обох ямах, а він сидів на травентиновій стелі, сопів і, задерши руку, обмацував на шиї чиряки.

— Скоро визріють. Я нюхом чую, коли вони ось-ось мають визріти й сказати: все, гамба.

Я знай трамбував, а тих його балачок і в голову не брав. Із сьомої ділянки через восьму на дев'яту поповзла протестантська поховальна процесія. Вона йшла за три ряди від нас і, коли пастор порівнявся з нами, Корнеф сповз зі стели, й ми, поки не пройшли найближчі родичі, стояли, як того й вимагали кладовищенські приписи, простоволосі. За домовиною ступала самотою невеличка, чорна, скособочена жінка. Ті, що сунули вслід за нею, були всі вищі й дебеліші.

— Сам ти дверцят не причинеш! — простогнав поруч Корнеф. — Нюхом чую: вони всі прорвуть ще доти, як ми поставимо цю стелу.

Тим часом поховальна процесія дійшла до дев’ятої ділянки, збилася до гурту, і з неї вихопився пасторів голос, який то злітав, то опадав. Бетон уже схопивсь, і можна було ставити постамент на підмурівок. Але Корнеф ліг долілиць на травертинову стелу, картуза натяг на очі, а коміра куртки й сорочки відкотив назад, оголивши потилицю. А з дев'ятої ділянки до нас на восьму вже долинали подробиці з життя небіжчика. Мені довелося не лише вибратися на травертинову стелу, а й сісти верхи на Корнефа, й аж тоді я все збагнув: їх було два, один побіля одного. Якийсь чоловік, спізнившись, поспішав із надто великим вінком на дев'яту ділянку, щоб застати проповідь, бо вона вже йшла до кінця. Рвучко відірвавши пластир, я стер буковим листком рештки іхтіолової мазі й побачив обоє затвердінь: майже однакові завбільшки, колір бурий, аж чорний, і переходить у жовтизну.

— Помолімося! — почулося з дев'ятої ділянки.

Я сприйняв це як знамення, схилив голову набік і, підклавши під великі пальці букові листки, щосили натне.

— Отче наш...

Корнеф заскреготав зубами:

— Ти не натискай, а витискай!

Я спробував витискати.

— Ім'я Твоє...

Корнефові навіть пощастило приєднатися до молитви:

— Хай прийде царство Твоє...

Цієї миті я все ж таки добряче натиснув, бо з витисканням нічого не виходило.

— Хай збудеться воля Твоя, як на...

Просто дивно, але нічого не луснуло. І ще раз:

— Дай нам нині...

І знов подав голос Корнеф:

— Гріхи наші, і не введи нас у спокусу...

Вилізло навіть більше, ніж я сподівався.

— Царство, сила і краса...

Я витиснув строкаті рештки.

— На віки вічні, амінь.

Я натиснув іще раз (Корнеф: «Амінь!»), потім іще («Амінь!»), і коли на дев'ятій ділянці вже почали висловлювати співчуття, Корнеф, лежачи крижем на стелі, знай бурмотів: «Амінь!» і з полегкістю стогнав: «Амінь!», а тоді спитав:

— А бетон на постамент у тебе лишився?

Бетон у мене лишився, а він:

— Амінь.

Я висипав кілька останніх повних лопат, зробивши перемичку між обома стовпами. Тоді Корнеф сповз із полірованої стели й попросив Оскара показати оті поосінньому строкаті букові листки з таким самим строкатим гноєм з обох чиряків. Ми поправили картузи, підклали руки під стелу й поставили надгробка Германові Вебкнехту й Ельзі Вебкнехт, уродженій Фрайтаґ. Тим часом поховальна процесія на дев'ятій ділянці помалу розходилась.

«Фортуна-Норд»

На пам'ятник на могилі тоді могли розраховувати тільки люди, які на земній поверхні лишили по собі щось вартісне. Це мав бути не конче діамант чи перлове намисто з лікоть завдовжки. За два з половиною центнери картоплі вже можна було одержати метровий камінь із ґренцгаймського черепашнику. А за брилу бельгійського ґраніту для надгробка на потрійному постаменті для подвійної могили нам дістався відріз на два костюмитрійки. Кравцева вдова, в якої знайшовся той відріз, за бордюр із доломіту ще й запропонувала нам пошити костюми, бо вона все ще тримала