Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. У затінку дівчат- квіток"

«У затінку дівчат-квіток» опубліковано у листопаді 1918 року видавцем Ґаллімаром. Цього другого тому «У пошуках утраченого часу» читачі «На Сваннову сторону» чекали понад п’ять з половиною років. Проте їхні перші двісті сторінок входили ще до першого тому, звідки Прустові довелося їх вилучити на вимогу видавця Ґрассе.

У чернетці перша частина «У затінку дівчат-квіток» — «Довкола пані Сванн» нерозривна з третьою частиною нинішньої «На Сваннову сторону», — «Імена країв: ім’я». Отож сукупність цієї історії, якщо об’єднати те, що було роз’єднане сліпим жеребом видання, можна було б назвати, як це підмічає один із прустознавців, «Жільберта». Справді, її лейтмотивом є зустрічі героя з Жільбертою на Єлисейських Полях. Але, як видно з авторського заголовка, його розповідь пов’язана ще і з іншою героїнею — пані Сванн. Метаморфоза з Одеттою, так само як і страждання, завдані героєві її дочкою, роблять першу частину «У затінку дівчат-квіток» своєрідним продовженням «Сваннового кохання».

Писалася перша редакція приблизно від 1909-го до 1911 року. Історія створення другої частини тому «Імена країв: край» ще складніша. Перші редакції описують аж три поїздки героя на море. Під час першої поїздки герой вчиться вести спостереження за картинами природи; зустрічає він також нових людей: маркізу де Вільпарізіс, Монтаржіса, майбутнього Сен-Лу, і барона де Ґерсі, майбутнього Шарлюса, тоді як художник Ельстір лише згадується. Його наука, завдяки якій юнак навчається ще й розглядати картини, приносить свої плоди під час другої поїздки, саме тоді й появляється на пляжі ватага дівчат. Серед імен цих дівчат, принаймні до 1913 року, імени Альбертини не було. Ці дівчата, до яких належала і така собі мадемуазель Сванн і яку Пруст накреслив «туманно» саме перед початком розповіді про Жільбертину появу на Єлисейських Полях, призначені для останнього тому роману, що дивувати читача, знайомого з прийомом прустівської композиції, не повинно: стихійно працюючи над зовсім різними частинами вивершеної будови, Пруст завжди пам’ятає, хай навіть доводилося робити якісь перенесення, про призначення цих шматків. Відстрочена публікація першої поїздки на море дасть йому змогу включити сюди науку Ельстіра і ватагу дівчат, де вже першу ролю грає Альбертина.

«У затінку дівчат-квіток» видано накладом 3300 примірників майже одночасно з публікацією «Пастишів і різного» і новим виданням у Ґаллімара «На Сваннову сторону».

10 грудня 1919 року «У затінку дівчат-квіток» здобуває Ґонкурівську премію. За Пруста віддали голоси Постав Жефруа, Роні Молодший і Роні Старший, Анрі Сеар, Елемір Бурж, Леон Доде.

Анатоль Перепадя

Твікінґем — резиденція графа Паризького під Лондоном. Бекінґем — резиденція англійської королівської родини. (Тут і далі — примітки А. Перепаді)

16 травня — тобто коли президент Республіки Мак-Магон утворив монархічний кабінет.

Леґуве Ернест (1807–1903) — романіст, драматург, найбільший успіх йому принесла п’єса «Андрієнна Лекуврер», написана у співавторстві зі Скрібом.

Дюкан Максим (1822–1883) — друг Флобера, автор «Літературних спогадів», член Академії.

Мез’єр Альфред (1826–1915) — політичний діяч і літератор, писав етюди про Шекспіра, Петрарку, Ґете.

Клодель Поль (1868–1955) — поет і драматург, автор п’єс «Благовіщення Діві Марії», «Атласний черевичок» з містичними мотивами.

Баррес Моріс (1862–1923) — прозаїк, член Академії, в романах «Під поглядом варварів», «Перекотиполе», «Натхненний пагорб» підносив національні цінності, критикував соціальні утопії, проповідував католицизм.

Беррі Жорж (1852–1915) — депутат, спершу монархіст і антидрейфусар, а потім незалежний республіканець.

Рібо Олександер (1842–1923) — поміркований республіканець, міністр закордонних справ, прем’єр-міністр, обраний до Академії того самого року, що й Баррес.

Дешанель Поль (1855–1922) — голова партії прогресистів, голова палати депутатів 1898–1902 та 1912–1920 років, президент Республіки.

Моррас Шарль (1868–1952) — письменник, діяч «Аксьйон франсез».

Доде Леон (1867–1942) — письменник, син Альфонса Доде. Прустів друг.

Теодосій — вигаданий персонаж, прообраз болгарського царя.

…пале-рояльський актор… — Пале-Рояль — паризький театр, де грали водевілі й комедії.

Берма — в цьому образі відбилися риси французьких актрис Рашель і Сари Бернар.

«Ревю де Де Монд» — грубий столичний журнал, з яким співробітничали Лоті, Коппе, Анатоль Франс, Мопассан.