Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Понад двох третин з їхнього класу завбільшки сімсот з гаком учнів збиралися продовжувати своє навчання у коледжі, дехто – в найпрестижніших коледжах країни, дехто – в посередніх приватних коледжах на східному узбережжі, дехто – в державних коледжах Нью-Джерсі, а хлопцям, які не йшли навчатися в коледжі, залишалося військо та В’єтнам, а після цього (якщо воно було, це «після») вони працювали механіками та заправниками на СТО та АЗС, пекарями та водіями-далекобійниками, сантехніками, електриками та теслями, служили по двадцять років у поліції, протипожежній службі, відділах з прибирання сміття, або шукали удачу в таких ризикованих заняттях, як картярство, рекет та збройні грабунки. На дівчат, які не збиралися до коледжу, чекало заміжжя та материнство, курси секретарок, медичне училище, школа косметологів та перукарів, училище дантистів, робота в офісах, ресторанах та турагентствах, а також шанс провести всю решту свого життя в межах десяти миль від того міста, в якому вони народилися.

Одначе бували й деякі винятки – дівчата, які й до коледжу не збиралися, і не збиралися сидіти вдома, то були дівчата з абсолютно інакшим минулим та майбутнім у порівнянні з доморощеними нью-джерсійськими дівчатами. До них Фергюсон уважно придивлявся все своє життя, і одна з таких персон з’явилася в їхньому колективі, коли він вперше пішов до старшого класу – то була темноволоса й темношкіра дівчина, ані гарна, ані погана, але надзвичайно приваблива для Фергюсонових очей, схожа на тваринку, яка скрутилася калачиком у неволі в зоопарку, яка спокійно і без страху спостерігає за відвідувачами крізь ґрати своєї клітки, гадаючи – хто ж із них насмілиться нагодувати її, а коли на початку шкільного року місіс Монро тицяла пальцем в кожного з учнів і прохала представитися й назвати своє ім’я, Фергюсон почув, як темноволоса дівчина заговорила, наскільки він зрозумів, з британським акцентом, тож Фергюсон, особливо не замислюючись над цим фактом, вирішив добиватися її прихильності, і не лише тому, що дівчина з далеких країв автоматично ставала бажанішою за дівчину місцеву, а й тому, що рівно сім днів тому Емі дала йому відкоша у дворі, отже він був вільним, несподівано й небажано вільний добиватися уваги будь-якої дівчини, що трапилася йому на шляху. На щастя, того року Емі вивчала англійську мову й літературу в іншому класі, і це означало, що вона не могла бачити, як він слідкуватиме за темноволосою дівчиною, замишляючи плани знайомства та подальшого завоювання її симпатій, отже, Емі не мала змоги шпигувати за його діями та намірами, і Фергюсон мав змогу зробити ці дії та наміри настільки демонстративними, наскільки він цього бажав.

Дана Розенблюм. Не з Британії, а з Південної Африки. Друга з чотирьох доньок Моріса та Гледіс Розенблюмів з Йоганнесбурга, які нині мешкали в Сполучених Штатах, бо батько Гледіс, багатий власник фабрики, був не лише підприємцем-капіталістом, а й соціалістом і активно виступав проти уряду апартеїду, який був при владі в тій країні з 1948 року. Займаючись підривною діяльністю, він так розізлив офіційну владу Південної Африки, що та хотіла кинути його за ґрати, де постраждало б не лише здоров’я Моріса, а й моральний стан його родини, тому всі вони вшістьох втекли геть з Південної Африки до Лондона, кинувши в Йоганнесбурзі свою фабрику, будинок, авто, собак, котів, коня, сільську дачу, яхту та значну частину своїх фінансів. У них було все й не лишилося майже нічого, шістдесятидвохрічний батько Дани був надто кволим фізично, аби працювати, і тому її значно молодша матір, якій, наскільки міг судити Фергюсон, було десь сорок з гаком, взяла на себе справу утримання їхньої родини в Лондоні і успішно впоралася з цим завданням, за три роки піднявшись до важливої посади у відомому лондонському універмазі «Harrods», а потім, піднявшись в ньому наскільки високо у ранзі, наскільки це було можливим, погодилася на іще важливішу посаду за вдвічі більшу платню в універмазі, що належав до мережі «Saks Fifth Avenue» в Нью-Йорку. Отак Розенблюми опинилися на американській землі весною 1962 року, отак вони стали мешканцями великого й скрипучого будинку на Мейг’ю-драйв в Саут-Орандж, штат Нью-Джерсі, отак, Дана Розенблюм опинилася за дві парти від Фергюсона в десятому класі місіс Монро, вчительки англійської мови й літератури в Колумбійській середній школі.

Біла південноафриканка зі смаглявим лицем північноафриканки, чиє східноєвропейське походження нашарувалося на давніші, глибші корені з близькосхідних пустель, екзотична єврейка з германської та нордичної літератури, циганка з опери дев’ятнадцятого сторіччя та з перших кольорових фільмів, Есмеральда, Вірсавія й Дездемона три в одній, з маленьким чорним вогнищем непокірних кучерів на голові, яке палало наче корона, худорлявими руками й вузенькими стегнами, трохи сутулими плечима та верхньою частиною шиї (що було добре видно, коли вона сиділа за партою), повільними рухами, завжди спокійна й врівноважена, не левантинська спокусниця, якою вона здавалася на перший погляд, а солідна дівчина з чуйними та добросердими імпульсами. В багатьох відношеннях Дана була значно простіша за тих дівчат, до яких коли-небудь вабило Фергюсона, не така красива як Лінда Флегг, не така розумна, як Емі, але старша й досвідченіша за них обох завдяки тому, що довелося пережити їй та її родині, старшою й досвідченішою за самого Фергюсона, чутлива, але без проявів бурхливих емоцій, з досвідом та сміливістю достатніми, щоби позитивно відреагувати на його перші приставання. Невдовзі він збагнув, що вона нестямно закохалася в нього й ніколи з нього не глузуватиме, як це інколи робила Емі, ця противна Шнайдерман, яка розреготалася, побачивши, як одного разу того року, коли їхні батьки часто вечеряли разом, хоча й не були іще одружені, Фергюсон видобув люльку й прикурив її. Цю люльку він купив, аби курити під час написання своїх творів, бо гадав, що всі письменники курять люльки, коли сидять за робочим столом і пишуть. Як же ж вона глузувала з нього, називаючи «претензійним холопом» та «найдурнішим з усіх хлопців у світі»! Такі слова Дана Розенблюм ніколи не сказала б ані йому, ані будь-кому іншому, і Фергюсон почав упадати за темноокою прибулицею з Йоганнесбурга та Лондона і здобув її серце, і не тому, що знав, що робить, коли дійшло до потреби проявити мистецтво спокушання, а тому, що він їй сподобався, і Дані хотілося, аби її спокусили.

Фергюсон