Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

— Спробую це заслужити, — продовжив Голден, стурбований

такою простою відповіддю. — Але недавно Алекс сказав мені

дещо інше, і я довго про це думав. Він нагадав мені, що ви

більше не мої підлеглі. Ми не на «Кентербері». Ми більше не

працюємо на «С. В. І. Ж.». І я не є власником цього корабля —

так само, як і ви. Ми брали контракти в ОПА в обмін на

кишенькові гроші та поточні витрати, але ніколи не

обговорювали, що робити із залишком.

— Ти відкрив рахунок, — сказав Алекс.

— Ага, у нас є банківський рахунок з усіма зайвими грошима.

Коли я заходив туди востаннє, там було трохи менше

вісімдесяти тисяч. Я казав, що ми витратимо їх на корабель, але

хто я такий, щоби приймати рішення за всіх? Це не мої гроші.

Це наші гроші. Ми їх заробили.

— Але ж ти капітан, — сказав Еймос і вказав на кавоварку.

Наливаючи йому чашку, Голден запитав:

— Точно? Я був старпомом на «Кентербері». Логічно, що я став

капітаном, коли «Кент» бомбонули.

Він передав чашку Еймосу й сів за стіл до решти екіпажу.

— Але ми вже давно не ті люди. Тепер ми — четверо людей, які

ні на кого не працюють...

У відповідь Пракс прокашлявся, і Голден кивнув на знак

вибачення.

— Скажімо так, у довготерміновій перспективі. Жодна

компанія або уряд не давали мені повноважень керувати цим

екіпажем. Ми четверо просто ніби володіємо кораблем, який

Марс, мабуть, спробує повернути собі за першої нагоди.

— Легітимно врятований бойовий трофей, — сказав Алекс.

— Сподіваюся, це переконає марсіян, коли ти їм будеш

пояснювати. Але це не змінює суті. Хто ми такі?

Наомі кивнула Голдену кулаком.

— Я бачу, до чого ти хилиш. Ми багато чого оминали, бо після

«Кентербері» мчали, не озираючись.

— І це найкращий час з’ясувати усе. За контрактом ми маємо

допомогти Праксу знайти його дівчинку, і він платить нам, щоб

ми могли дозволити собі польоти. Коли знайдемо Мей, як нам

знайти наступну роботу? Чи будемо ми її шукати взагалі? Чи

продамо «Росі» Фреду і купимо маєток на Титані? Гадаю, треба

це знати.

Ніхто йому не відповідав. Пракс зліз зі стільниці й почав

ритися у шафках. За хвилину чи дві він витягнув пакет

з написом «ШОКОЛАДНИЙ ПУДИНГ» і спитав:

— Можна, я це приготую?

Наомі засміялася, Алекс теж з усмішкою сказав:

— На здоров’я, докторе.

Пракс дістав миску і почав змішувати в ній інгредієнти.

Цікаво, що тепер, коли увага ботаніка зайнята чимось іншим, екіпаж якось зблизився. Чужинець займався чужими речами, а вони залишилися наодинці. У Голдена промайнуло в голові

запитання, чи Пракс це зрозумів і зробив навмисно.

Еймос допив каву і сказав:

— Тож, кеп, ти скликав нараду. Щось придумав?

— Ага, — відповів Голден, збираючись із думками. — Ага, типу.

Наомі торкнулася його руки й усміхнулася.

— Ми слухаємо.

— Думаю, нам треба одружитися, — він підморгнув Наомі. —

Щоб усе було чинно-законно.

— Стривай-но... — на її обличчі було більше жаху, ніж Голден

сподівався.

— Ні-ні, це такий жарт! Але не зовсім. Бачиш, я думав про своїх

батьків. Вони об’єдналися у колективне партнерство через

ферму. Вони всі були друзями, хотіли купити ділянку в Монтані

й тому об’єдналися в достатньо велику групу, щоб собі це

дозволити. Сексуальні зв’язки тут ні до чого. Тато Том і тато

Цезар вже були сексуальними партнерами, до того ж

моногамними. Мама Тамара була без пари. Батьки Джозеф

і Антон і мами Еліза й Софі вже уклали громадянський шлюб із

відкритими стосунками. Тато Дімітрі приєднався через місяць, коли почав зустрічатися з мамою Тамарою. Вони вступили

у громадянський шлюб заради спільного володіння ділянкою.

Не змогли б її собі дозволити, якби всі платили податки на

окремих дітей, тому я був у них один на всіх.

— Земля, —