Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти коли-небудь втрачав близьких? - Мирослава потягнулася за толстовкою. Як ні в чому не бувало, одягла назад. - Навіть не так, ти когось кохав?
- Ні, я нікого не кохав і в мене більше немає близьких. Але здається, я тебе розумію. Тільки одне запитання: Лєра знає про те, що сталося?
- Ні, ніхто не знає. Єгора збив син нашого мера, новини відразу почистили, зайвий потік інформації від свідків видалили, а його виправдали. Тільки наші з ним родини знають, що він загинув, а хто в цьому винен - знаєш тільки ти. Сподіваюся, так залишиться і надалі.
- Звичайно, без проблем. Але чому ти не збираєшся мститися тому, хто дійсно винен? Тому, хто збив його. Чи син мера для тебе занадто висока планка? Там охорона, не підберешся.
- Слухай, він їхав на дозволеній швидкості, це Єгор вибіг п'яний на дорогу. Якби ти сам бачив запис із камер, то зрозумів, чому я так думаю. Він летів дорогою й осторонь не дивився, аби повернути Лєрці цей клятий медальйон!
- Помстою ти ускладниш собі життя, можливо, навіть зіпсуєш, - Мирон притиснув її до грудей. Вона не виривалася, а він продовжував говорити. - Тобі треба когось звинуватити, і ти це робиш. Так простіше, але це нічого не змінить.
- Не змінить?! - Мирослава відсторонилася. - Єгор був і твоїм другом теж, невже для тебе це нічого не означає?
- Означає, Міро, але я не шукаю винних, бо його не повернути.
- А я думала, ти на моєму боці.
- Я на твоєму, завжди був і буду. Сподіваюся, скоро ти передумаєш.
- Я заспокоюся тільки в одному випадку. Ти зі мною?
Мирон повільно кивнув, і на мить їх погляди перетнулися, ніби скріплюючи мовчазний договір, якого не можна було порушити.
108
19 серпня
Скільки Лєра обіцяла собі, що це остання цигарка, але зривалася після кожної зустрічі з Марком. Його поведінка лякала: він і раніше думав тільки про себе, але з кожним разом це все більше доходило до маразму - укази, заборони, вимоги. Це він ще не знав про її погану звичку палити. Як почала після дня студента, так і підсіла. Намагалася приховувати від усіх, тому бігала диміти переважно вночі, як зараз, наприклад.
Зайшла в порожню кухню і, не вмикаючи світла, підкурила. Коли двері різко смикнулися, Лєра ледь цигарку у вікно не впустила, але це всього лише Філіп. Він дістав пачку і підійшов до неї. При світлі місяця зміг помітити, якою пригніченою вона була. І таке не вперше.
- Що знову Марк накоїв?
Лєра здивовано гмикнула.
- Як же добре ти мене знаєш. Краще, ніж він.
- У тому й проблема, бо ви не розмовляєте.
- Але це не допоможе. Все котиться під три чорти, - вимовила вона і замовкла. Трохи подумавши, продовжила: - Клятий тиран! Бере, що хоче і начхати йому на все. Думає тільки про себе. Шкода, що я не можу так само...
- А мусиш, - Філ втупився на місяць, наче шукав там відповіді на її питання, а може, й на свої. - Не потрібно ставити людину понад себе, у такому разі вона починає витирати об тебе ноги. Якщо Марк думає про себе, ти подумай про себе, бо крім тебе самої цього ніхто не зробить. Ти залежна від нього, і це вас погубить. Але поки можеш, вкладай у себе якнайбільше, щоб із ним чи без нього ти не пропала. Ну, це так, суто дружня порада. І ніколи не дозволяй йому так із собою поводитися: він відчуває слабкість і користується цим. Якщо щось не подобається - йди одразу, тому що люди не змінюються. Байдуже на провину і жалість. Життя одне, і воно твоє.
Лєра слухала, мовчки киваючи. Її обличчя залишалося напруженим, а пальці легенько тряслися від кожного слова, яке, мов удари, розбивали її ілюзії.
- Дякую.
- За що? - Філіп чиркнув запальничкою.
- За наші розмови. Ти б знав, як вони багато вони для мене значать.
- Завжди радий допомогти.
- А в тебе що? - Лєра вдивлялася в його обличчя. - Ти теж якийсь похмурий ходиш, усе нормально?
- Так, звісно, просто нерви на роботі тріпають. Начальство мені наше не подобається, - чітко вимовив він. Був у його словах натяк, але піднести його правильно він поки не готовий.
- І що там?
- Я ще й сам не до кінця розібрався. В разі чого, ти дізнаєшся про це першою.
- Гаразд, сподіваюся, у тебе все вийде, а я постараюся вирішити якось наші з ним проблеми.
- Але ти їх не вирішиш, - зазначив Філіп. - Ти бачила його справжнім, без масок, і тебе це не влаштовує. Він звик домінувати, тут нічого не зміниться. Якщо стосунки дійшли до такого, то краще не стане. Або так само, або гірше. Результат один.
- Я знаю, - прошепотіла Лєра. - Тільки не можу. Не хочу Влада чіпати, йому й так важко. Марк може й погано поводиться, але... він мені потрібен.
- Гаразд, я тебе почув. І забув.
Він сказав те, чого вона чекала. Її проблеми залишаться в секреті, про них не дізнається брат, який навряд чи зможе зрозуміти, і тим паче Коля, який розчарується, що вона використовує багатого чоловіка для своїх цілей. Тому доводилося грати закохану дівчину, що, крім свого коханого і єдиного, нічого не бачить.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри в помсту, Світлана Бонд», після закриття браузера.