Читати книгу - "Коли курява спаде"

Дружина туси, яка замість нього мене, дурника, й народила, також уже втратила колишню красу, однак у порівнянні з туси, який тепер дуже швидко старів, виглядала значно молодшою. Вона сказала до чоловіка, який зістарився, мов її батько:

— Ну нарешті ти роздивився: що ж іще може бачити мій син, як не майбутнє?

Я почув, як сказав до нього:

— Шановний туси, завтра бери свою дружину, своїх підлеглих і охоронців і повертайся до своїх місць.

Я повідомив йому, що тут — не літній палац туси, а місце, що належить тому майбутньому, яке не можна було роздивитися. У майбутньому, коли всі замки туси зникнуть, тут постане нове місце, яке й належатиме до епохи, в якій немає туси. Воно буде розростатися й ставати дедалі більш гарним.

Туси Мерці закляк.

Звісно ж, я не мав на увазі, щоб він їхав одразу ж. На той момент я вже написав запрошення кільком сусіднім туси приїхати сюди зустрітись із ним, і відрядив із цими запрошеннями кількох людей на швидких конях. Я називав цю зустріч «останнім святом туси». Запрошення було написане з моїх слів таким чином: Із радістю запрошуємо туси такого-то прибути до такого-то місця на останнє свято туси. Хоча звучало це дивно, однак жоден з туси не сприйняв слово «останнє» як загрозу, тож отримавши запрошення, всі вирушили в дорогу.

Найпершою прибула моя теща. Вона була все такою ж молодою і її все так само супроводжували чотири чарівні охоронниці. На поясі в неї з одного боку висів меч, а з другого — був пришпилений револьвер. Я, згідно з етикетом, розстелив їй під ноги килим і спустився вниз разом із її донькою зустрічати її. Вона зійшла з коня, повторюючи ім’я своєї доньки, і, навіть не глянувши на мене, пішла разом із Тхарною нагору. Невдовзі звідти донісся гіркий плач моєї дружини. Туси Мерці розлютився і зажадав від мене порішити свою тещею. У такому випадку, сказав туси Мерці, «ти станеш туси Ронггонг і ніяка сила тобі в тому не завадить».

Я сказав йому, що я сам собі буду на заваді.

Він глибоко зітхнув і сказав, що я тільки те й роблю, що чекаю на престол туси Мерці. Ніби всі ці роки я сидів, як бовван, і не розширював земель туси Мерці, не збудував на цьому прикордонному пустирі галасливого поселення, яке вже не належало епосі туси.

Коли прийшов час обідати, плач нагорі стих. Тусиня не мала наміру спускатись. Я наказав Дролмі, щоб вона із групою служниць віднесла тусині розкішний обід. Протягом наступних трьох днів згори почулася тільки одна фраза тусині — щоб добре піклувалися про її коней. Білозуба й ясноока служниця, яка передавала згори цей наказ, повідомила, за які великі гроші буяй куплені в Монголії коні її господині.

Я сидів під пекучим сонячним промінням і, мружачись, дивився на сонце, коли вона це кричала, тож наказав привести до мене цих монгольських коней.

Обидва прислужники відразу ж зрозуміли, що я хочу зробити, тож поспішили вивести до мене тварин. Пролунали кілька пострілів, і монгольські коні тусині попадали на землю, стікаючи кров’ю. Гільзи, що вискочили з дула рушниці, просвистіли й упали перед будинком. А управитель поніс тусині срібло — в кількості вдвічі більшій, ніж коштували її коні.

Служниця, яка передавала наказ, злякалась, тож Соднам Г’ялцен схопив її за руку, погладив і сказав:

— Якщо я вб’ю твою нетямущу господиню, панич, напевне ж, віддасть мені в нагороду тебе.

Служниця кинула на нього гнівний погляд.

— На той час, — сказав я їй, — якщо мій митар тебе захоче, то для тебе це буде найбільше щастя.

У служниці обм'якли ноги, і вона впала переді мною на коліна.

Я наказав їй повертатись, а коли вона пішла, голосно вигукнув за її спиною так, щоб мене почули всі люди в цьому великому будинку:

— Перекажи своїй господині, щоб вона не хвилювалась — вона отримає ще кращих коней, коли буде повертатись.

Я зовсім не мав попередньо задуманого плану так вчинити, однак моя витівка подіяла.

Увечері тусиня спустилась до столу разом із Тхарною. Вона все ще не мала наміру спуститися до розмови зі мною, однак терпляче точила ляси із туси Мерці та його дружиною. Тхарна ж весь час дивилася на мене — спочатку крадькома, а потім відкрито. У її погляді очевидним був виклик, але за ним ховався страх.

Після вечері тусиня махнула рукою, і її підлеглі привели ту служницю, що сподобалась Соднаму Г’ялцену. Її вже відшмагали батогом. Тусиня повернулась до мене із сяючим усмішкою обличчям і сказала:

— Ця негідниця неправильно передала мої слова, тож тепер я накажу її вбити.

— А які саме слова моєї шанованої тещі вона передала неправильно? — перепитав я. — Вона казала, щоб я добре годував твоїх коней. Чи, може, ти просила переказати, щоб тих дорогих тварин