Читати книгу - "Спомини"

у основній частині (5-11) він подає детальний звіт про свою діяльність як предстоятеля Церкви, про стосунки з радянською владою, про переговори 1944–1945 pp. та свої старання втрятувати Церкву[815]. Далі він описує загальний стан Церкви у Львівській, Перемиській, Станиславівській, Мукачівській і Пряшівській єпархіях, у Чернівецькому вікаріяті, Апостольській адміністрації Лемківщини та Апостольській візитатурі в Німеччині, подає дані про єпископів та адміністраторів. У окремому обширному пункті (12) він описує пастирську діяльність Андрея Шептицького та призначених ним екзархів на теренах цілого Радянського Союзу поза межами України. Згадавши коротко про передісторію та долі екзархів, митрополит Сліпий пише детальний звіт про власну діяльність як екзарха, подає імена адміністраторів для Сибіру, Далекого Сходу та Азії, яких він призначив після смерти всіх інших екзархів. Врешті, останній пункт меморіялу (13) Йосиф Сліпий присвячує короткому представленню стану Римо-Католицької Церкви в СРСР — до тої міри, до якої йому дозволяли це зробити його особисті контакти та можливості табірного життя й заслання. Він, зокрема, подає цінну інформацію про діяльність деяких польських та литовських священиків, ділиться відомостями, які почерпнув від них безпосередньо при зустрічах у таборах чи опосередковано, через інших свідків.

Нам невідомо, чи Йосиф Сліпий вручив цей документ папі Іванові XXIII, чи не встиг цього зробити, але важливість та конфіденційність поданої у ньому інформації не залишають сумніву, що цей меморіял мав довірочний характер і призначався лише для особистого ознайомлення папи. Його зміст у жодному випадку не планувалося розголошувати, щоб не ставити під загрозу тих осіб у підпіллі, про таємні призначення яких ішла мова в цьому документі. Тому після смерти папи Івана XXIII виникла потреба написати новий такий документ, щоб ознайомити нового папу зі станом справ в УГКЦ “за залізною завісою”, а також отримати поновне схвалення надзвичайних повноважень, наданих Йосифові Сліпому Іваном XXIII, та затвердження усіх згаданих у попередньому документі підпільних номінацій. Тож відразу після інтронізації новообраного папи Йосиф Сліпий написав другий меморіял до папи Павла VI[816].

Текст другого меморіялу, ймовірно, був майже ідентичний з першим, за винятком початку, що, зрештою, цілком зрозуміло, бо змінився адресат листа. Із смертю папи Івана XXIII деяка інформація вже втратила свою актуальність, інша ж потребувала актуалізації. Скажімо, якщо в першому меморіялі Йосиф Сліпий просить папу Івана XXIII схвалити деякі нововведення, що випливали з потреб життя підпільної Церкви, поновити процес беатифікації митрополита Андрея Шептицького та затвердити його таємні церковні призначення, то в другому звіті до Павла  VI він просто інформує новообраного папу про відповідні рішення його попередника з цих питань і формально просить повторного схвалення та підтвердження.

До цього другого меморіялу Йосиф Сліпий долучив ще один короткий документ, у якому скаржиться на невідповідну позицію примаса Стефана Вишинського щодо українських греко-католиків у Польщі та занедбання їх духовних потреб і просить папу розрадити його вірних призначенням для них нового єпископа східного обряду.

Меморіяли Йосифа Сліпого становлять неабияку цінність для історії підпільної УГКЦ з огляду на зміст і джерело поданої в них інформації, адже подають цінні відомості з перших уст. Звіт митрополита, поданий у цих меморіялах, є чи не єдиним офіційним документом, що вносить ясність у справу підпільних призначень деяких священиків-адміністраторів та єпископів, про які раніше існував певний здогад (через усні свідчення очевидців) чи сумнів, але не було документального підтвердження. Тепер цей звіт митрополита стає доступний для широкого загалу.

Меморіяли Йосифа Сліпого до папи Івана XXIII та папи Павла VI

Vaticano, 1 luglio 1963

Pro benignissima memoria Sanctissime Pater, Beatissimo Padre, prostrato ai piedi di Vostra Santitä prego umilmente di voler gradire an-cora una volta і sensi della mia filiale ed indelebile gratitudine per la particolare paterna bontä e benevolenza della Santità Vostra, per і particolari favori e preziosissimi doni, specialmente per l’indimeticabile l’udienza benignamente concessami domenica il 10 febraio scorso e per il molto gradevole appartamento in cui mi trovo adesso. // Preparando una lunga relazione sulla vita della Chiesa nelle catacombe e sulla mia prigionia nei carceri e nei campi sovietici, mi permetto di presentare umilmente, con questa mia lettera, soltanto il breve riassun-to sullo stato odierno della Chiesa nell’URSS, sottoponendo ai piedi di Vostra Santità alcune mie suppliche. Ad pedes Sanctitatis Vestrae provolutus mi permetto di umiliare і sentimenti della mia profondissima venerazione e della completa dedizione di me stesso alla Santa Madre Chiesa e al Vicario di Gesii Cristo in terra. In pari tempo mi piace di trasmettere gli umilissimi voti, auguri e sentimenti di completa ed irrevocabile obbedienza fino alleroismo e fino alla morte dei miei sacerdoti e fedeli, ehe soffrono per la fede