Читати книгу - "Вибрані твори"

— Мені на нашій землі ніколи не холодно.

— Він мінеральним добривом підвищує під собою температуру грунту, — безапеляційно пояснює переливчастий тенорок.

— Обізвалася хата-лабораторія.

— О Петре, Петре, — з перебільшеним трагічним докором дзвенить тенорок, декламуючи відомі слова Наталки Полтавки, і сміх розбризкується аж до вартового.

— Спіть мені тамечки! — м'яко звучить подільська говірка.

— Аби не тутечки, — невинно кидає тенорок. — Зараз буду спав.

На крихітній галявинці в рамці тіней колишеться озеречко місячного сяйва. Тут командири і Кошовий схиляються над каргою-п'ятиверсткою, розбираючи докладну записку Сніженка про розгорнення диверсійної роботи на залізниці. Вгорі, задихаючись, пропливають на схід бомбардувальники.

— Понесло заразу! — обізвався сердитий голос із глибини табору.

— Високо літає.

— Та низько буде сідати.

— Це вірно, братці.

— Може б ви вже спали були?

— А ми ще до дівчат не ходили! — І знову сміх.

Потім якась хвилина абсолютної тиші. І враз:

Взвейтесь, соколы, орлами,

Полно горе горевать.

Переливчастий тенорок, неголосно, тріпочучи, зразу ж бере за душу. Кілька голосів, оберігаючи, наздоганяють його і разом, до ладу, підіймаються над переснованим промінням лісом.

То ли дело под шатрами

В поле лагерем стоять.

— Молодість! — Іван Васильович потеплілим поглядом дивиться на Сніженка і Недремного. Високе чоло Сніженка нахмурене, оповите невідкладними турботами. На блідому сухорлявому обличчі робітника різкою тінню чорніє шрам — слід громадянської війни, на темних устах — батьківська усмішка.

«Свою молодість згадав», — одгадує Іван Васильович. Він дуже зрадів, коли обком КП(б)У порекомендував командиром загону Олексу Недремного, який до двадцятого року воював на Поділлі, а в тридцятих роках працював двадцятип'ятитисячником і чи не найкраще знав усі дороги і стежки їхнього району.

— Взривчатки, взривчатки обмаль, Іване Васильовичу, — Сніженко освітлює електричним ліхтариком на карті вузлик доріг.

— Щоденне зустрічаннячко і прощаннячко.

— Мусить бути щоденним, — ще більше хмурніє Сніженко. — Гарбуза під цей вузлик не підкладеш.

— Завтра, вірніше — сьогодні, трохи поправимо наші діла.

— Як, Іване Васильовичу? — надія, радість і недовіра переплітаються в голосі Сніженка.

— Учора був у штабі стрілкової дивізії. Начальник політвідділу взявся нам допомогти.

— Малигін?

— Малигін.

— Тоді буде діло, — веселіє Сніженко. — Як би це ще до артилерійської бригади добратися? Ех, якби це мене хоч на один день начальником артпостачання назначили.

— Тоді артилеристи навіть без НЗ залишилися б, — кидає Недремний.

— Вікторе Івановичу, коли до тебе звернеться Дмитро Горицвіт, приймай його до загону.

— З радістю. Завзятий чолов'яга. Снайпер і шаблею напрочуд діє. Як здоров'я?

— Іще тижнів два поваляється в постелі.

Здалеку заклепали підкови, прокинулася луна, все голосніше випробовуючи свій непритомлений голос. Потім чийсь окрик зупиняє гомін коня і луни.

— Іване Васильовичу, вас розшукують. Посильний! — обізвався з-за дерев голос вартового.

— Корнієнко?

— Корнієнко.

— Пропускай! — наказав Недремний.

Наступаючи на тінь, з'явився посильний.

— Іване Васильовичу, увесь дитбудинок до останньої людини посаджено в ешелон. — В одинадцять п'ятнадцять ешелон відправився згідно з маршрутом.

— От і гаразд. Бомбардування станції було?

— Було. Розкришили ліве крило вокзалу. Ще вам є телеграма від замісника директора МТС, — подав учетверо складений папірець.

Кошовий голосно прочитав: «Успішно рухаємося власним ходом тчк запропонований маршрут оправдав сподівання привіт Кабиш».

— Що в райкомі?

— Працюють, Іване Васильовичу.

— До мене є люди?

— Є. З самих найдальших сіл поприходили. Мороз та Кириченко. Мороз таку бучу вчинив, аж слухати паскудно: чом йому не дають худобу для виїзду. Хоче з собою забрати усе господарство, усі бебехи й пашню. Раніше наче нічого чоловік був, а тепер проявив себе всяким таким елементом.

Іван Васильович з задоволенням поглядав на обурене обличчя посильного. Колгоспників Мороза і Кириченка, розумних, відданих і працьовитих, райком залишив для підпільної роботи — зв'язківцями. От вони тепер і почали грати «всяких таких елементів з одноосібницькими пережитками». Особливо в'їдливим показав себе Мороз.

— Ще даси мені коні і воли, — люто погрожував своєму голові колгоспу.

— Дочекаєшся!

— І таки дочекаюся!

— Як рак свисне, — презирливо відповідав той, одвертаючись од Мороза.

— Я тебе свисну, так свисну, що й в області будуть знати. Неодмінно в райпартком піду! Там знайдуть на деяких голів управу… Свистун!

І Мороз у відповідний час таки пішов у райком, щоб, звичайно, зустрітися з Іваном Васильовичем.

Починало розвиднятися. Ширшав, світлішав і рожевів ліс. Іван Васильович, ідучи назустріч зорі, попрямував до машини. Новий день, нова робота чекали його, і найбільша — по перевірці та відбору кадрів для підпілля.

XІІІ

Просторий строгий кабінет, портрети вождів, дві карти і стоси книг. На обліплених паперовими смугами вікнах золотиться сонячний пилок, за вікнами вітер наганяє на вигорілий обрій неповороткі плоти білих хмарин.

Перед Павлом Михайловичем Савченком нема ні одного з щоденних донесень райкому. Є лише невеликий шматок паперу з куцими рядками якихось ієрогліфів. Але Павло Михайлович не обминає жодного питання підготовки підпілля в районі.

Говорить тихо, не кваплячися, з-під припухлих од безсоння повік пильно дивляться гарячі іскристі очі. Згадується робота підпільних організацій в царській Росії і під час громадянської війни, наводяться приклади, прізвища і ні згадки про себе.

— Бюро обкому в основному задоволене вашою роботою. Підготовлятися довелося швидко, але це не внесло розгубленості в стиль вашої роботи. Добре, що не минали навіть питань побуту. Нам здається: ви менше подумали над тим, як має працювати більшовицька преса… Чомусь всіх найкращих робітників друкарні забираєте до партизанського загону. Неодмінно треба одного-двох співробітників залишити для підпільної роботи в місті. Може їм доведеться працювати в фашистській друкарні… Як Тодось Опанасенко?

— Хороша кандидатура, — здивовано глянув Іван Васильович на Савченка.

— В обкомі теж так думають. Попрацюй з ним. Зв'язківця підбери… А от художника ви даремне не взяли до загону.

— Кволий він дуже.

— В боротьбі зміцніє. Порадь фізкультурою займатися. Ми з тобою також не Геркулеси. Може доведеться зробити його фахівцем по підробленню документів. Бачив, які він кліше і портрети вирізує з лінолеуму?

— Бачив, Павле Михайловичу.

Знову дзвонять.

— Савченко слухає… Приїжджайте о четвертій годині… Звичайно, ранку. — Павло Михайлович кладе трубку і продовжує: — Не радимо членам підпільного райкому мати по кілька зв'язківців. Небезпечно проводити зайві сліди. Ця помилка допомогла гестапівцям напасти на слід і вже в лютому цього року заарештувати увесь склад першого підпільного ЦК Чеської компартії.

В Івана Васильовича уста мимоволі стиснулись в одну смужку.

— Варто також подумати, щоб на явочних квартирах були для підпільників харчі, одежа, взуття. Оце поки і все.

— Спасибі, Павле Михайловичу.

— Спасибі не відбудеш, — складаються в приязну усмішку прив'ялі уста Павла Михайловича.

— Роботою буду відбувати. І як це я допустився такої помилки з друкарями?

Савченко поправив рукою сивий чуб.

— Напевне, тому, Іване