Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

автомобіля, в результаті чого Фергюсон та Емі стали співвласниками старого материного «понтіаку», коли здали екзамен на водійські права, і також в тих дивовижних скульптурах з металу та маленьких механічних штучках власного виробництва, які він дарував кожному на день народження. Щедрість Дена проявлялася також в несподіваних походах до ресторанів, на концерти та фільми, в тих кишенькових грошах, які він наполегливо давав Фергюсону наряду з тими, які він давав своїй доньці, розщедрюючись на них обох щотижня, бо хотів, аби свої літні заробітки вони поклали собі на банківський рахунок і не чіпали їх допоки не закінчать школу, але найбільше його щедрість проявлялася у великодушності його особистості, в піднесеному настрої та люблячій турботливості, в його хлопчачій поведінці, його чудернацьких витівках, його пристрасті до покеру та всіх азартних ігор, та в його дещо нерозсудливому ігноруванні дня завтрашнього на догоду дню сьогоднішньому. Все це разом робило Дена настільки несхожим на Фергюсонового батька, що його прийомний син почав сумніватися, що ці двоє дорослих чоловіків є представниками того ж самого біологічного виду. А був іще й старший брат Дена, Гілберт Шнайдерман, новий і вражаюче розумний дядько Фергюсона, який працював не менше за решту штатним викладачем історії музики в Джульярдській мистецькій школі і писав статтю за статтею про класичних композиторів до музичної енциклопедії, яка мала невдовзі вийти друком; дядько Дон, емоційний та інколи дратівливий батько його найкращого друга Ноя теж працював, працював, як віл, над біографією Монтеня і видавав по два-три книжкових огляди щомісяця; працював навіть Арні Фрезер, непридатний до військової служби вигнанець з коледжу, податковий шахрай та колишній футболіст, працював до упаду (і Фергюсон це добре знав), але це не заважало йому кожного вечора випивати упаковку з шести пляшок пива та крутити романи з трьома різними дівчатами в трьох різних містах одночасно.

Зустрічаючись зі своїм батьком, Фергюсон намагався не сердитися, навіть попри те, що був ошелешений тим, що місцевий король телевізорів та кондиціонерів радо дозволив Дену Шнайдерману давати синові кишенькові гроші, які, з точки зору закону та моралі, він мав би виділяти сам, але Фергюсон підозрював, що його батько також гнівався, і не стільки на нього, скільки на його матір, котра не лише наполягала на розлученні, а й невдовзі після нього знову вийшла заміж, тож відмовившись виконувати свій обов’язок по відношенню до власного сина, батько Фергюсона здобув свою скупердяйську винагороду, виявивши, що йому більше не доведеться розставатися з грошима, якщо він сам цього не захоче (а останнім часом так було майже завжди), до того ж, він отримав додаткове задоволення від того, що переклав цю статтю витрат на нового чоловіка своєї колишньої дружини. Ігри та розваги в блошиному цирку дрібної ворожнечі та мстивості, сказав сам собі Фергюсон, відчувши, як його душа іще міцніше закрилася сама в собі, але, мабуть, був і певний позитив у тім, що його батько відмовився від свого зобов’язання щодо грошей на кишенькові витрати, бо Фергюсон не став би брати цих грошей, якби він їх запропонував, і йому не хотілося ставити батька до відома про своє рішення не брати у нього грошей, яке той розцінив би як акт недоброзичливості, щось близьке до проголошення війни, а Фергюсону не хотілося затівати війну з рідним батьком, він просто хотів зносити їхні зустрічі якомога спокійніше і не припускатися нічого, що могло б завдати болю кому-небудь з них.

Нема грошей від батька – немає й бейсболу, бо привид Арті Федермана й досі йшов поруч з ним, і Фергюсон не збирався відмовлятися від своєї обіцянки. Інші види спорту дозволялися, але жоден з них не важив так багато, як бейсбол, і після старту як нападаючий за шкільну команду старшокласників іще будучи в дев’ятому класі, Фергюсон вирішив не виступати за шкільну команду наступного року, що поклало різкий та остаточний кінець його заняттям організованим спортом. Колись такий спорт означав для нього все, але то було іще до того, як він прочитав «Злочин і кару», до того, як він відкрив для себе секс з Даною Розенблюм, до того, як викурив свою першу цигарку і хильнув свою першу чарку спиртного, до того, як він став майбутнім письменником, який проводив вечори на самоті в своїй кімнаті, заповнюючи свої безцінні нотатники словами, і хоча Фергюсон і досі любив спорт і ніколи не збирався кидати його, він понизив його до категорії пустопорожніх розваг – тач-болу, вуличного баскетболу, пінг-понгу в підвалі нового будинку, епізодичних тенісних ігор у неділю вранці з Деном, матір’ю та Емі, здебільшого – парні матчі, діти проти батьків або батько-дочка проти матері й сина. То були відпочинкові забави як протилежність битвам не на життя а на смерть в його недавньому дитинстві. Добряче пограй, аж до поту, здобудь перемогу або програй, а потім повернися додому, вимийся під душем і викури цигарку. Але спорт і досі зберігав для нього свою красу, особливо той спорт, який цікавив його найбільше – заборонений бейсбол, в який він більше ніколи не гратиме, і Фергюсон продовжував вболівати за команду з району Флашинг, яку він нещодавно для себе відкрив, продовжував вболівати навіть попри те, що доля всього Західного світу вже не висіла на волосинці з-за того, що Кларенс Коулман заходив до бази відбивача, маючи два аути і з двома гравцями в нижній частині дев’ятого іннінгу. Його вітчим та названий брат аж стогнали від досади, коли суддя неминуче призначав третій страйк, а Фергюсон при цьому просто кивав або хитав головою, а потім підводився і спокійно вимикав телевізор. Кларенси Коулмани цього світу народилися для того, щоби вибувати з гри, отримавши три страйки, а «Нью-Йорк Метс» не були б самими собою, якби це було не так.

Двічі на місяць він вечеряв зі своїм батьком, а одного разу на два місяці – з родиною Федерманів у Нью-Рошелі, і цього ритуалу Фергюсон дотримувався будь-що незважаючи на свої побоювання, оскільки йому завжди було незрозуміло, чому батьки Арті продовжували запрошувати його на вечерю, а іще менш зрозумілим було те, чому він знаходив-таки в собі бажання йти пішки бозна-куди, щоби побачитися з ними, хоча насправді він цього не хотів, хоча насправді кожна з цих вечерь наповнювала його жахом. Щось тут неясно. Якась каламуть. Фергюсон не міг збагнути їхніх мотивів, бо ані він, ані Федермани не усвідомлювали, що вони роблять і чому вперто продовжують це робити, хоча початковий імпульс був зрозумілим з самого початку: після похорон сина місіс Федерман