Читати книгу - "Драматичні твори"

, В исполнение сего предписания С.-Петербургский цензурный Комитет имеет честь донести следующее:

Фабула известной драмы взята из сельского быта и заключается в том, что парубок Гнат, горячо полюбив дочь отставного солдата Софию, женился на ней; но, несмотря на совершившийся брак, не суждено было совершиться их семейному счастью. Свекровь отнеслась с ненавистью к своей невестке и до такой степени преследовала ее всевозможными неприятностями, что она от слез даже ослепла. Муж не сумел отстоять право своей жены, отдав ее на жертву своей матери, сам, измученный непрерывными дрязгами, избегал семьи, стараясь утопить свое горе в вине и забыться в объятиях своей прежней любовницы. Отуманенный винными парами, он возвращается домой и, случайно столкнувшись со слепою женою, под давлением какого-то неопределенного страха, не может перенести ее присутствия, бессознательно хватает ее за горло и душит...

Автор в драме своей очертил только местные обычаи и нравы, не допуская никаких циничных эпизодов, оскорбляющих чувство приличия и отнюдь не затрагивая вопросов, возбуждение которых могло бы послужить поводом к развитию идей враждебных русской национальности или к подрыву нравственных основ.

Поэтому, находя драму «Хто винен?» не противоречащей требованиям цензуры и лишенною вредных тенденций, Комитет полагает возможным дозволение ее к постановке на сцене, а также и к напечатанию, под условием соблюдения при печатании в тексте правил правописания русского языка.

Такое мнение сего Комитета имеем честь представить на благоусмотрение Главного управления по делам печати с препровождением рукописи» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 26, 1885 р., спр. 4, арк. 13—І4).

Однак Головне управління в справах преси забороняє до постановки на сцені п’єсу «Хто винен?» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 3, 1885 р., спр. 330, арк. 6).

Рукописний примірник п’єси зберігається в українському відділі цензурованих п’єс Ленінградської державної театральної бібліотеки ім. А. В. Луначарського за № 25680. На титулі напис: «Хто винен? Драма в 4-х действиях на малороссийском языке Гната Карого. Посвящаю артистке Марии Константиновне Заньковецкой. Автор». Тут же й цензорська резолюція: «Приказано запретить. 15-го февраля 1885 г. Цензор драматических сочинений». Наприкінці тексту п’єси невідомою рукою дописано: «Соч. Садовского».

Можливо, саме цей факт, більше, ніж критичний лист М. П. Старицького, спонукав І. К. Тобілевича до переробки гГєси. А тим часом О. О. Русов готує «Збірник драматичних творів Івана Карпенка» і включає до нього п’єсу «Хто винен?». Збірник було надіслано до Санкт-Петербурзького цензурного комітету 5 червня 1885 р., звідки його переслали до київського окремого цензора з іноземної цензури, який, у свою чергу, 6 вересня 1885 р. переправив його до Головного управління в справах преси. Останнє 9 вересня

1885 р. передало збірник знову до Санкт-Петербурзького цензурного комітету. Тут вш затримався надовго, бо аж 8 лютого 1886 р. повернувся до Головного управління в справах преси. Причому Санкт-Петербурзький цензурний комітет повторив свій позитивний висновок про п’єсу «Хто винен?», не знаючи або вдаючи, що не знає, про колишню незгоду Головного управління в справах преси з цим висновком. А в Головному управлінні забули, що п’єса була заборонена, і 13 лютого 1886 р. надіслали збірник знову київському окремому цензору з іноземної цензури, відзначивши, що, крім «Бурлаки», який підлягає забороні, «остальные же четыре пьесы означенного сборника могут быть разрешены к печатанию» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 20, 1886 р., спр. 218, арк. 366). Серед останніх була й драма «Хто винен?». Збірник підписано київським цензором до друку 1 березня 1886 р. і він вийшов того ж року в Херсоні. Це була єдина публікація першої редакції п’єси, яка з’явилась на українській сцені тільки в Галичині.

Помилившись у своєму твердженні, що нібито «під впливом схвальних рецензій та листів від братів з Петербурга Іван Карпович [...] вирішив якнайшвидше переробити свою п’єсу «Хто винен?» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 233), бо насправді брати поїхали до Петербурга після закінчення переробки, С. В. Тобілевич, помилилася й в іншому: «Після капітальної переробки він назвав її «Чарівницею», маючи на увазі присвятити п’єсу Заньковецькій, що здолала зачарувати своїм талантом навіть Петербург» (там же). Але М. Заньковецькій була присвячена вже перша редакція «Хто винен?» і на той час Петербург її ще не бачив.

Цінною є інша інформація С. В. Тобілевич: «Творив він свою «Чарівницю» буквально не встаючи з місця, а коли прочитав мені, то я побачила, що новий твір цілком відрізняється від першої своєї версії («Хто винен?»). У такій новій редакції він і послав п’єсу Садовському, прохаючи подати її до театральної цензури» (там же).

Тут теж деяка неточність: на цей раз І. К. Тобілевич посилав п’єсу до цензури з Новочеркаська сам, а не через М. Садовського. Було це в липні

1886 р. Після розгляду п’єси цензором Н. О. Фрейманом (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. З, 1886, спр. 10, арк. 132, 160—161) Сапкт-Петербур-зький цензурний комітет доповідав 25 вересня 1886 р.:

«В Главное управление по делам печати.

Рассмотрев, согласно предложению от 24-го июля за № 2346 пьесу на малороссийском наречии под заглавием: «Чарівниця», драма в п’яти діях, сочинение Карпенка-Карого, С.-Петербургский цензурный комитет имеет честь донести следующее.

Содержанием названной драмы послужило событие, взятое из крестьянской жизни [...].

Комитет, за отсутствием в пьесе ггой признаков вредной тенденциозности, а также действий п выражении, могущих оскорблять чувства приличия, согласно мнению цензуры, полагает, что она может быть дозволена к исполнению на сцене, а также к напечатанию, под условием, в последнем случае, соблюдения в тексте правил правописания русского языка.

Изложенное заключение свое Комитет вместе с рукописью пьесы имеет честь представить на благоусмотрение Главного управления по делам печати» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 26, 1885 р., спр. 5, арк. 53—54).

Але наступного дня в Головному управлінні в справах друку знову прийняли протилежне рішення. На цензурованому примірнику рукопису п’єси, що зберігається в фондах Державного музею театрального, музич-його і кіномистецтва УРСР (№ 9320 с), титул має таку назву: «Чарівниця. Драма в 5 діях Карпенка-Карого. Посвята Марії Константиновиі артистці Заньковецькій». І цензорська резолюція: «К представлению признано неудобным. С.-Петербург, 29 сентября 1886. Цензор драматических] соч [ипений]».

Аж коли трупа М. Л. Кропивницького поїхала на гастролі до Петербурга, І. К. Тобілевич з Новочеркаська надсилає М. К. Садовському заборонений примірник п’єси, сподіваючись на «пробивання» її через цензуру на місці. Ось як розповідає що історію М. К. Садовський:

«Кілька днів по тім (по прийомах царем і великим князем Михайлом Миколайовичем та великою княгинею Ольгою Федорівною.— Р.