Читати книгу - "Коли курява спаде"

Ці слова тусині змусили інших туси підняти свої важкі з похмілля голови.

Туси Вангбо відвернувся, не наважуючись зустрітися зі мною поглядом.

Тоді все-таки виступив туси Лха Шопа:

— Я теж туси, однак я, зазвичай, нічого не роблю, — сказав він. — Я вважаю, що в туси нема ніякої роботи.

Інші туси розреготались і почали говорити, що він не здатен бути туси, тож нехай поступиться своїм місцем більш підходящій персоні.

Туси Лха Шопа не знітився й не розгубився на це, а сказав, посміхаючись, що відтоді як став туси, він дійсно нічого не робив.

— Самі подумайте своїми головами, — сказав він, — землі вже наші предки розмежували, збіжжя люди сіють у землю, а коли приходить осінь, самі приносять у замок визначену долю — і це правило також ще колишні туси встановили. Вони все вже зробили, тож нинішнім туси нічого не залишилося.

Хтось йому заперечив, зауваживши, що от знайшов же собі заняття туси Мерці — сіяти опій.

Туси Лха Шопа, хитнувши опецькуватою головою, сказав:

— Ох той опій! То — недобра річ!

Потім він ще похитав головою до мене й повторив:

— Дійсно, опій — то погана річ!

А до тусині сказав таке:

— Через опій ми втратили багато добрих речей.

— Я нічого не втратила, — відповіла тусиня.

На це туси Лха Шопа посміхнувся й сказав:

— Я втратив землі, а ти втратила доньку.

— Мою доньку було видано заміж, — відказала тусиня.

— Ну, хіба ми не знаємо, що в руках жінки-туси краса — то найкраща зброя?

Туси Ронггонг зітхнула й замовчала.

— Так чи інакше, — продовжив туси Лха Шопа, — я тоді почав міркувати, як і ви, і через це заморив голодом чимало народу та втратив багато земель.

— Я хотів би дізнатись, що б ви хотіли тут робити, а не обговорювати минулі події, — сказав я.

Тоді туси забажали, щоб я вийшов ненадовго і дав їм змогу обговорити, що їм слід тут робити. Я подумав, що нехай вони вирішують це, якщо я сам не знаю, що слід робити.

— Але обережно, — сказав я, — а то останнім часом туси дуже легко припускаються помилок.

Після того я спустився вниз і пройшовся по вулиці разом із літописцем. Заодно й розповів йому про події, які щойно сталися. Я вважав, що всі вони варті того, щоб їх записати.

Він погоджувався з моєю думкою. Його очі говорили:

— Коли туси тільки щойно з'явились, усі їхні рішення були правильними, але тепер, яке б рішення вони не прийняли, воно якщо не помилкове, то принаймні не має жодного значення.

Я погуляв по вулиці якомога довше, перш ніж повернутися. Однак туси все одно так і не прийняли свого рішення. Частина з них хотіли чимось зайнятися, інші ж — не хотіли нічого робити. Крім того, справи, якими б хотіли зайнятися перші, сильно відрізнялись. Ті, хто нічого не хотіли робити, казали:

— Вдома робити нічого, а тут — весело, тож побавимось іще кілька днів.

Туси Вангбо твердо вирішив щось зробити, і в його спокійних і щирих очах загорівся вогник піднесення.

Я відрядив людину запросити акторів і наказав спорудити сцену.

Також я наказав звести намет на галявині та встановити перед ним кулемети, рушниці, автомати й пістолети — щоб той, хто радітиме, міг постріляти досхочу.

Однак я все одно не розумів, навіщо запросив сюди всіх цих людей.

Через цю справу я дійсно напружував мізки, однак як не думав, не міг вигадати причину, тому просто перестав про це думати.

А моя чарівна дружина тим часом знову протяжно заспівала.

Гості почали звинувачувати мене, що я не знайшов їм заняття.

Я спочатку хотів сказати їм, що справи не обов’язково потрібно шукати, вони трапляться самі собою, коли прийде час. Потрібно