Читати книгу - "Щит і меч"

Вайс завмер, виструнчився і, стримано хитнувши головою, привітав цю пару. Він дозволив собі ледь посміхнутися і кинути на Ангеліку сяючий погляд. Той особливий погляд, що оцінює не так обличчя жінки, як її поставу. І жінкам з гарною поставою такі погляди не здаються образливими.

— Ба! Йоганн! — сказала Ангеліка і простягла йому вузьку, затягнену в шкіряну рукавичку руку.

Вайс галантно торкнувся губами рукавички. Полковник зупинився, не знаючи, чи слід йому пізнавати цю людину, чи не слід.

Вайс на мить примружився, сказав Ангеліці:

— Ви, як завжди, прекрасні!

— Ви за кимось приїхали? — запитав полковник, бажаючи показати, що він згадав цього шофера.

— Так, — сказав Вайс. — До гера Лансдорфа. — І вимовив байдужим тоном: — Мені треба з ним про щось порадитись. — Глянувши на годинник, додав: — Але, я гадаю, у мене буде ще досить часу для цього.

— В такому разі ви поснідаєте з нами, — сказала Ангеліка. І, докірливо обернувшись до полковника, пояснила: — Фрау Дітмар казала мені, що гер Вайс успішно просувається по службі.

Вайс значуще посміхнувся, схилив голову і, вже звертаючись до полковника, мовив:

— Маю висловити впевненість, що ми тепер раніше дізнаємось, яка погода в Москві, ніж самі москвичі. Хайль Гітлер! — Пройшов до дверей ресторану і, пропускаючи вперед полковника і Ангеліку, недбало наказав комендантові: — Доповісте герові Лансдорфу і майорові Штейнгліцу, що я буду тут.

Вайсові дуже хотілося, щоб обидва вони застали його в товаристві фон Зальца. Але одразу він подумав, що, мабуть, надміру вільно тримається, і попросив полковника:

— Буде дуже люб'язно з вашого боку, коли ви запросите їх!

Потреби в цьому проханні не було. Лансдорф і Штейнгліц уже снідали в ресторані, кожний за своїм столиком. І Вайс зумів так ловко відрекомендувати дамі спершу Лансдорфа, а потім і Штейнгліца, що полковник мусив запросити їх до свого столу.

Штейнгліцу, без сумніву, було приємно опинитися у товаристві полковника. Що ж до Лансдорфа, то той відразу із старомодною елегантністю почав невимушено упадати за дівчиною, зовсім не зважаючи на те, подобається це полковникові чи не подобається.

Розмовляв він з нею на такому витонченому регістрі пристойності й непристойності, що не можна було не дивуватися з його досвіду в цій галузі, яка могла служити для нього, як здавалося Йоганнові, лише сферою споминів.

Цей сніданок, що почався так жваво, виявився дуже корисним для Вайса. По-перше, знайомство з полковником неабияк піднесло його в очах начальства. По-друге, комендант дав йому кімнату значно кращу за ту, яку спочатку хотів дати оцьому трохи нахабному абверівцю з невеликим чином, але, як з'ясувалося, з досить обгрунтованою пихою.

Виявилося, що за дорученням полковника Ангеліка відвідала жіночу розвідувальну школу і була присутня на заняттях. Вона сказала Лансдорфові:

— Дивно, у всьому, що стосується технічної підготовки, вони дуже кмітливі. Але коли я почала допитуватися про найелементарніші жіночі прийоми, необхідні для вербування агентури, то в цьому питанні вони продемонстрували дивну тупість.

— Може, флейлейн познайомить мене з тими знаннями, які вона засвоїла і рекомендує? — грайливо запитав Лансдорф. — Можливо, я стану достойним учнем.

Штейнгліц грубо реготнув:

— Хай йому біс, фрейлейн, ви просто розумниця! Переконайте гера Лансдорфа створити школу з дівчат, що мають такі таланти, і ми всі готові стати кадетами в цій школі.

Фон Зальц сказав невдоволено:

— Фрейлейн Ангеліка порушує важливі питання про принципи підготовки жіночої агентури, бо сила жінки визначається її умінням впливати на слабкі струни чоловічі.

— Якщо чоловік слабкий, то на нього вже ніщо не може вплинути! — зітхнув Лансдорф.

— Браво! — вигукнула Ангеліка. — Ви просто неперевершені, гер Лансдорф!

Штейнгліц, наливаючи собі коньяк, сказав заклопотано:

— Баба-агентка… — І бридливо відкопилив губи. — Вони годяться в мирний час, і не проти росіян.

— Але чому? Хіба бог створив їх інакше, ніж нас? — насмішкувато скривив губи полковник.

Штейнгліц залпом випив коньяк і, зітхнувши, відповів грубо:

— А тому, що ці дикуни, як монахи в сірих сутанах, кидаються зараз тільки на одну молодичку, що складається із самих кісток. І вона вже мчить у наш бік, як утікачка з солдатського дому, де їй дуже перепадало.

— Не розумію ваших алегорій, — насупив брови полковник.

Вайс пояснив:

— Гер майор хоче сказати, що коли силою зброї не пощастило відразу переконати ворога в нашій перемозі, то на вряд чи жіночі чари змусить його змінити думку про нас.

— Саме так, — буркнув Штейнгліц, — чари! — І, дивлячись на Ангеліку порожніми очима, галантно промовив: — Але коли б ви, флейлейн, працювали проти нас, клянусь, я склав би зброю.

— Для жінки це найвищий комплімент, на який тільки спроможний розвідник, — сказав Лансдорф.

Звертаючись до Вайса, Ангеліка мовила:

— Там, у школі, заступник начальниці — росіянка. Одна половина її обличчя страшенно спотворена, а друга гарна, як профіль камеї…

— Виходить, дволика особа, — перебив Штейнгліц.

Вайс зрозумів, що йдеться про Люсю Єгорову. Стримано сказав Штейнгліцу:

— Справжній розвідник — це людина з тисячею облич. А яке з них справжнє, може зрозуміти лише той, хто сам не втратив власного обличчя.

Ангеліка кивнула, погоджуючись з Вайсом.

— Однак у вас оригінальний смак, — тихіше сказала вона. — Наскільки мені стало відомо, ви були не байдужі до цієї дівчини?

«Балакуче стерво! — подумав Йоганн про Клару Ауфбаум. — Це їй дорого обійдеться». І, усміхаючись, відповів:

— Фрейлейн, ми, абверівці, володіємо майстерністю перевтілюватися в кого завгодно. Але при всьому тому залишаємось