Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"

Жаром з обох боків пойнялося фіалково-темне

Море від грому, вогню, блискавóк із пащі Тіфона

І від вітрів налітних, і від буйного пломеню грому.

Вже палахтіла земля, пломеніло вже небо і море,

Вздовж берегів шумували, злітаючи, велети-хвилі,

Збиті поривом богів, гримотання знялося страшенне.

/850/ Навіть Аїд, що панує над тінями, важко здригнувся,

Й навіть Титани, у Тартарі, скупчені довкола Крона, —

Від того шуму невгасного й гуку страхітної битви.

Зевс же, напруживши сили усі, хапнув свою зброю —

Грім, блискавицю стрімку й вогню летючого стріли,

Хутко на ноги зметнувсь, ударив громом з Олімпу —

Й голови хижі спалив геть усі, збезголовив потвору.

Так він шмагав, усмиряючи велета, поки не впав той,

Зранений, — і застогнала земля од важкого падіння.

А блискавичний вогонь Громовержця пішов собі далі

/860/ По глибоченних гуляти ярах, по лісистих верхів’ях,

Де лиш ударив грім. В усю широчінь запалала

Від того жару земля й стала плавитись; олово так-от

Хистом удатних мужів у дірчатих плавиться тиглях,

Так і залізо, — од нього ж ніщо не буває твердішим, —

Десь у ярах лісових, вогнем приборкане лютим,

Плинним стає на священній землі під рукою Гефеста, —

Плавилась так і священна земля од сліпучого жару.

Врешті, в глиб Тартару збурений Зевс повергнув Тіфона.

Від того велета — й сила вітрів вологих походить,

/870/ Окрім лиш Нота, Борея і світлого вітру — Зефіра:

Ті — почались од богів; чимала од них поміч людині.

Інші — над морем герці ведуть; вони ізненацька

На затуманену падають хлань, шаліють над нею,

Бурі знімають жахні на біду велику для смертних.

То вони звідти дихнуть, розкидаючи судна, то звідси, —

Справжня на тих, хто в морі, напасть, і немає рятунку

Для мореплавця, що стрів у путі ті вітри-буревії.

Й на суходолах безкраїх вони, на землях квітучих

Нівечать ниви, що так їх плекає люд земнородний, —

/880/ Пилом їх засипають густим, ревучи понад ними.

А коли труд свій блаженні боги до кінця довели вже,

Й сила у спорі за честь з Титанами їх розсудила,

Зевса — так Гея порадила їм — Олімпійця грімкого,

Стали просить, аби владу верховну взяв він над ними.

Взявши — між них усі почесті він розділив, як належить.

Першою взяв за жону собі Зевс-повелитель Метіду,

Що між богів і людей усього вона знала найбільше.

Та коли мала на світ привести яснооку Афіну,

Серце їй Зевс одурив хитромудро: словом лестивим

/890/ Заговорив її — і в його череві та опинилась.

Раду таку йому Гея дала й Уран зоресяйний,

Щоб на Олімпі влади верховної не перейняв хтось

Інший з безсмертних богів замість нього, мудрого Зевса.

Їй-бо, Метіді, розумних дітей народити судилось —

Діву-Афіну по-перш, яснооку Трітогенíю[88],

Рівна й силою з батьком вона, й умом йому рівна.

Та коли сина, владику богів і смертного люду,

Мала на світ привести, зухвалості повного в серці,

Зевс обачний її в своє черево спершу спровадив,

/900/ Щоб сповістила йому, що добро, а що зло є у світі.

Світлу Феміду[89] взяв другою Зевс за жону; її дочки —

Ори: Евнóмія, Діка й Ейрена, квітуча із виду, —

Дбають вони про щоденні діла людей умирущих.

Також і Мойри[90]; Зевс велемудрий їх дуже шанує.

Трійко богинь: Клотó, і Лахéсіс, й Атропос; людям

Саме вони як добро у житті, так і зло посилають.

Рум’янолицих Харит[91] іще трійко йому Еврінома,

Гожа, як цвіт, Океана дочка відтак народила:

Евфросіну, Аглаю і третю ще — Талію милу.

/910/ Глянуть — і млосне любові чуття з-під вік їхніх плине,

Варто бровою їм повести — й розслабиться тіло.

Потім на ложі Деметру обняв, годувальницю щедру, —

І Персефону йому народила вона білоруку;

Згодом Аїд її в матері викрав із дозволу Зевса.

Зразу ж тоді він пишноволосу обняв Мнемосіну,

Й та народила Муз в золотих на волоссі пов’язках.

Дев’ять їх. Учти вони полюбляють і співи солодкі.

Ну а Лето Аполлона на світ привела й Артеміду,

Лучницю, славну двійню, — окрасу нащадків Урана,

/920/ З Зевсом жагу свою розділивши, егідодержцем.

Геру, врешті, квітучу красу, він узяв за дружину,

Й та, по обіймах з батьком богів і смертного люду,

Гебу й Арея йому народила, а ще — Ілітíю[92].

Сам він зродив з голови світлооку діву Афіну —

Грізну, невтомну, гучну, військá до бою ведучу,

Владну, якій до душі бойовища і брязкіт оружжя.

Гера ж, на мужа лиха, без любові з ним, народила

Сина, Гефеста, який з-між усіх нащадків Урана —

Перший умілець, рук своїх хистом широко знаний.

/930/ Від Амфітріти й землі Потрясателя, бога грімкого,

Дужий зродився Трітон, що в синіх моря глибинах

При своїй матері любій і батькові-владарі в домі

Злотім живе, грізний бог. Арею ж, який пробиває

Списом ворожі щити, двох синів Кітерея зродила:

Острах і Жах[93]; вони щільні ряди ворогів розсівають

В битві кривавій, де першим — Арей, що міста здобуває,

Й доньку, Гармонію, — Кадм гордовитий її за жону взяв.

Майя, Атланта дочка, зійшовши на ложе священне

Зевса — Гермеса зродила йому, посланця безсмертних,

/940/ Кадмова ж донька, Семела, в любові із ним поєднавшись,

Сина зродила йому, Діоніса, що радість дарує,

Смертна