Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

Барон у цей час уже сидів за столом і спокійно поїдав їжу. Поруч із ним сиділа його прекрасна дружина - Глоріанна, у неї було яскраво руде волосся, а також блакитні очі.

-Навіщо ти їх сюди впустив? Їм не можна довіряти! - обурено промовила дружина.

-Тихіше... Вони саме йдуть. І щоб більше подібного я не чув, тобі ясно? Вони приїхали сюди позбутися бестії, єдині, кому вистачить на це сил. Я не хочу втрачати такої можливості.

-Але...

-Люди гинуть, Глоріанно!

-Я знаю...

Мисливці нарешті наблизилися.

-А ось і ви! Сідайте, панове. Прекрасні дублети.

-Да... - вискаливши зуби, промовив Бетфорд.

-Знайомтеся, це моя дружина Глоріанна, - промовив барон, обійнявши Глоріанну, - красуня, правда?

-Приголомшливий вигляд маєте, пані, - щиро промовив Фоллар.

-Дякую - дещо сором'язливо відповіла Глоріанна.

Усі мисливці сіли, а потім почали розгрібати їжу на столі. Сидячи за столом, Фоллар відразу взяв у руки смажену курку і відкусив від неї шматок.

-Кхм - ввічливо прокашляв барон - не сумніваюся, що там, звідки ви родом, це в порядку речей... Але чи не могли б ви їсти курку, використовуючи ці чудові прилади? - намагаючись бути ввічливим промовив барон.

-Ах так, прошу вибачення - відставивши курку, відповів Фоллар - потім він перекинув поглядом вилку і ніж, що лежали поруч із ним - він узяв до рук ніж, і почав повільно і водночас акуратно розрізати курку.

-Дякую. Отже, панове, гадаю, настав час представитися, - захоплено промовив Гріммуальд, - гадаю, як нас звати, ви вже знаєте... Я ж знаю Ім'я тільки одного з вас - Бетфорда. А як звуть вас, друзі? - Гріммуальд глянув на решту мисливців.

Кожен із мисливців назвав свої Імена.

-Зрозуміло... Скажіть панове, як ви опинилися в цих краях?

-Ми тут заїздом...

-А з якою метою ви відвідали ці краї, якщо це не секрет?

-Річ у тім, що ми з цим хлопцем, - оглянувши Кліффорда, проговорив Бетфорд, - взяли під опіку цих хлопців. Вони нещодавно заступили на службу, і наше завдання навчити їх усіх пристрастей нашого ремесла.

-То є вони новобранці?

-Не бійтеся. Вони в змозі зіткнутися зі справжньою небезпекою.

-Зрозуміло... А хіба це не небезпечно? Ось так відправляти ваших новобранців на рожен, прямо до небезпеки? Чи не простіше проводити навчання в застінках вашої фортеці?

-Боюся, начальство диктує інші правила, Ваша милість. Вони хочуть, щоб кожен із новобранців довів себе на ділі. Зрозуміло, що перед цим кожен із них проходить спеціальні навчання, а потім тільки пробує вийти на більшак. Під командуванням таких як ми, з Кліффордом, наприклад.

-Хм, цікаво. Безсумнівно, у цьому теж є сенс.

-Зрозуміло. Інакше б зараз загиблих була б незліченна кількість.

-Хм, професійно!

-А як же...

-А куди ви кажете тримаєте зараз шлях?

-У Грейсбург. Ми повинні повернутися назад у Штаб і доповісти про виконані нами замовлення.

-Хм, а як ви ставитеся до ваших конкурентів? Я чув, є ще блукачі, щоправда я про них мало знаю... Але дехто подейкує, що вони ті ще дикуни, готові вбити за гроші власну матір.

-Можливо й так, Ваша милість, усієї сутності цих дикунів я не знаю. Але доводилося стикатися з деякими з них.

-Бачу, ви багато чого побачили, Бетфорде. А Кліффорд теж?

-Не менше за нього - промовив Кліффорд.

-Ми починали разом, ще давно. Раніше служили разом на фронті, а потім перевелися на службу в мисливці.

-Хм, то виходить, ви не були замішані з криміналом у минулому?

-Ні... Як я й казав, не всі з нас такими були.

-Ладно... Мабуть, не будемо про гнітюче. Давайте поговоримо про щось хороше. Ви бували у Вілліан-Касті?

-О так, мені доводилося там бувати... До того як... Хм, неважливо - промовив Фоллар.

-Хм, цікаво. Розкажіть побільше!

-З задоволенням.

Мисливці продовжили розмовляти з бароном ще якийсь час. Зрештою, вони випили вина, а потім розійшлися по своїх покоях. Сьогодні ж вони мали виступати на полювання. По прибуттю в свої покої, мисливці зняли з себе тісні дублети, і замість них наділи на себе звичну клепану броню. Поступово вони почали готуватися до прийдешньої пастки.

Як місце для засідки Кліффорд і Бетфорд обрали сад. Потім Бетфорд звернувся до барона, дізнатися, чи збереглися останки однієї з жертв бестії. Як виявилося, один із трупів ще не встигли винести. Бетфорд цим скористався. Забравши труп з дозволу барона, він виніс його в сад, а потім разом з іншими мисливцями почав його оглядати.

-Так, поглянемо... - нутрощі випатрано, розріз у ділянці шийної артерії, судячи з усього, було завдано довгими кігтями... Жертва померла миттєво... Тіло висушене до останньої краплі... Ненажерлива, мабуть, скотина. Сумнівів немає, це вампір.

-Схоже, це за твоєю спеціальністю, Бетфорде, - промовив Кліффорд.

-Ага, от тільки вам це не на руку. Адже ви абсолютно не вмієте битися з вампірами.

-І боюся, в нас немає часу вчитися, - промовив Бруддо, - майже вже північ. Бестія ось-ось вийде. Через деякий час майже настала північ. Перед тим, як влаштувати на бестію пастку, Бетфорд покликав із собою Реніфата, зазирнути до тутешнього алхіміка. У його майстерні вони мали виготовити протидіючу олію. Решта мисливців стали чекати в саду, прямо там, де і повинна була статися пастка.

-Підемо, Реніфате, - впевнено промовив Бетфорд, - а потім повів його за собою.

Мисливці дійшли до майстерні алхіміка. Потім звернулися до самого алхіміка, і дістали в нього потрібні інгредієнти. Відійшовши в інший кінець майстерні, вони встали навпроти столу. Присівши, Бетфорд став викладати на стіл всі належні інгредієнти для виготовлення олії.

-Так... У мене десь був рецепт олії проти вампірів. Будемо сподіватися, що я його досі не загубив, - промовив Бетфорд, потім прочинив шкіряну торбинку і почав шукати належний рецепт. Знайшовши рецепт, він схопив його своєю рукою, розгорнувши, виклав його на стіл. Слідом за цим він дістав кілька колб, які розмістив на тому ж самому столі.