Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Чудово... - Бетфорд узяв у руки пляшку з гріссейською водою, відкоркував її, і став заливати вміст пляшки в порожню колбу, одночасно притримуючи її рукою. Він дістав ведмеже сало, а потім помістив його всередину колби, потім він узяв до рук аконіт, розмелов його як слід і засипав всередину колби. Він узяв у руки колбу, і почав гарненько її збовтувати. Олію було виготовлено.

-"Діставай меч" - промовив Бетфорд - а потім зробив те саме. Обидва мисливці виклали на стіл свої мечі, і почали наносити на них свіжоприготовану олію. Щойно все було готово, Бетфорд закупорив колбу і помістив її назад у сумку. Повернувшись на місце засідки, кожен із мисливців наклав на свій клинок олію проти вампірів. Бетфорд наказав Фоллару потурбуватися про бомби, решта перед тим, як сюди прийти, мали нагострити свої клинки.

-Тепер треба зачаїтися, і чекати. Перед цим візьміть парфуми, і перебийте свої запахи. Щойно вампір сюди заявиться, будьте якомога тихіше, і зберігайте пильність. А тепер, бігом!

Виконавши вказівки Бетфорда, мисливці негайно розкинулися по території саду, зайнявши тим самим свої позиції. Настала північ, усі слуги поспіхом сховалися у своїх кімнатах, лише варта барона наважувалися ходити цими темними, загнаними коридорами. Вони не були в захваті від перспективи залишитися наодинці з бестією, проте платню барон платив порядну. А тому, зціпивши зуби, вони взяли на себе останній обхід. Барон же в цей час перебував у своїх покоях, і з нетерпінням чекав звісток у справі бестії. Якраз у цей час вона вже мала з'явитися. Мисливці насторожилися, негайно тримаючи руку на пульсі. Тоді коридорами щось промайнуло, немов вітер, або сильний протяг, що доносилися з вікон замку. Двері в сад заскрипіли, потім на секунду прочинилися, і в них вбігла бестія. Вона була до того потайлива і швидкоплинна, що якимось чином навіть зуміла обійти розтяжку, розставлену вздовж саду, з кожного входу. А тому, мисливці не помітили, як вона увійшла. Зовні вона виглядала майже так само, як її описував барон. Бліда шкіра, довгі закруглені кігті, зовні вона була схожа на жінку, років тридцяти, з довгим рудим волоссям. Будучи вже в саду, вона прикрилася за одним із кущів, наглядаючи за своєю потенційною жертвою. Вона мала ось-ось напасти. Однак в останню мить, перед тим як здійснити напад, вона помітила якийсь відблиск. Це був відблиск від срібного ланцюга Бруддо. Тоді бестія зметикувала, що це пастка, і поспішила сховатися. Однак врешті мисливці все ж її виявили. З криком Реніфата "Ось вона!" вони понеслися в бій.

Вампірша різко призупинилася, потім розвернулася, злісно дивлячись на мисливців, що мчали в її бік, і кинулася в атаку. Вона побігла немов вихор, що охоплює все на своєму шляху. Наблизившись до мисливців, вона до того сильно по них ударила, що Реніфат Фоллар і Кліффорд звалилися в єдину купу. Поки вони намагалися встати, Бруддо і Бетфорд взяли на себе бестію. Бестія понеслася ураганом у бік Бруддо, піднявши над собою вітер, вона вдарила по ньому, аж так, що він, повалившись на землю, вкрився ногами, а від вітру йому в обличчя встромлявся плащ. Битва з бестією тільки почалася, а мисливці вже полягли перед нею поруч. Тільки Бетфорду вдавалося від неї ухилятися. До всього іншого, він був у рази підготовленим і оснащеним, ніж інші мисливці. За зблідлою мордою, і оскалом, виднілася глузлива усмішка - вона тільки почала входити у смак. Недовго думаючи, вона схопилася в повітря, розкинувши пазуристі руки, почала разити Бетфорда. Будучи в повітрі, вона спробувала вчепитися в нього кігтями. Однак щойно вона опинилася досить близько до Бетфорда, він майстерно схопив її за руку магічним обручем і прикував до землі. Якийсь час вампірша перебувала в замішанні, вона слабшала на очах. Однак не мала наміру піддаватися. Тоді як Бетфорд спробував розтягнути обруч на обидві руки бестії, вона зуміла вирватися. Щойно їй це вдалося, вона помчала в бік колон, а потім покинула межі саду через одні з дверей, що ведуть до нього.

-Всі цілі? - віддихавшись, промовив Бетфорд.

-Начебто так... - намагаючись встати, відповів Фоллар.

-Ах, місцями - промовив Реніфат.

-Задала ж нам прочухана ця скотина - вигукнув Бруддо.

-Вставайте, часу обмаль. Ми повинні її наздогнати, поки не пізно.

Мисливці поспіхом залишили межі саду, а потім стали просуватися по замку. В один момент вони випадково розминулися, Бетфорд залишився з Реніфатом у лівій частині коридору, всі інші - у правій. Щойно Бетфорд і Реніфат почали підходити до дверей, пролунав тріск, а потім під ними провалилася підлога. Вони звалилися в якусь темну непривітну печеру. Під час падіння їхні речі розлетілися в різні боки. Пролежавши якийсь час, вони нарешті встали.

-Ох, мати... Цього ще не вистачало - тримаючись за спину промовив Бетфорд.

-Ах... У спині стріляє.

-Нічого, перетерпиш. Несильно тебе падіння покосило?

-Начебто ні...

-Тоді вставай... Спочатку підберемо речі, а потім будемо намагатися знайти вихід.

Оклигавши від падіння, мисливці повернули свої речі.

-"Схоже, ми не єдині, хто побував у цій печері", - промовив Бетфорд, глянувши на бліді останки.

-Ах, ну й гидота.

-Підемо, постараємося знайти вихід.

Доклавши зусиль, мисливці знайшли шлях до уступу, приспустившись із нього, вони вийшли в інший кінець печери. Однак, він, на відміну від того, був освітлений, і навіть обставлений. У печері висіли всілякі картини та антикварні речі.

-Хм, а це ще що? Якийсь склад? - промовив Реніфат.

-Це місце вашої погибелі, панове мисливці, - виглянувши з-за тіні, прошипіла вампірша.

-Пані Глоріанна, чи не так?

-Ви правильно розумієте, пане Бетфорд. Не варто було вам сюди заявлятися.

-Нам слід було здогадатися, що це ви.

-А мені слід було вбити вас ще за першої нашої зустрічі. Але я стрималася.

-Боюся, ви втратили свій шанс.

-Це не так. Вас тут лише двоє, а я заманила вас у пастку. Мені не важко буде з вами розправитися.