Читати книгу - "Подвійна гра в чотири руки"

— О, та ви ще, виявляється, клептоманка!

Випросталась Муся, мов стріла.

Ридикюль за спину сховала. Що тут скажеш?

— А ви… Ви… — задихається від сорому і гніву. — Мартопляс!

Зморщився Олексій, немов оцту ковтнув.

— Ну от, — каже, — у мене від вашого голосу знову зуб розболівся!

За порожній шинквас зайшов, чарку собі налив.

Добре, що в салоні ніхто того не бачив.

— Пияк! Боягуз! — продовжує йти у наступ Муся. — Бабій!

Аби тільки не дати йому оговтатись.

— Звідки такі висновки? — спокійно каже негідник.

— Усі бачать, як ви біля мадам Такіхасі в’єтесь!

— А ви мені що, дружина, щоби ревнувати? — посміюється той.

— Та мені на вас… тьху! — каже Муся. — Але перед людьми ж незручно!

— Так ми ж тут для того і є, щоби людей підбадьорювати різними сімейними сценками!

— Це огидно, огидно! — фукає Муся.

— Огидно зі столів посуд красти!

Сказав і пішов собі.

Ніби холодної води Мусі за комір вилив.

* * *

Поки гості на верхній палубі розважалися, присоромлена Муся зі своєю здобиччю побігла до каюти.

Намагалася тихо прослизнути, щоби її ніхто не побачив. Але не вийшло. Адже назустріч їй викотилася, сувора мов фурія, мадам Шток. За нею — Жорж із кліткою, умовляє не ганьбитися.

Але мадам Шток біля кожної каюти зупиняється і шепоче страшним голосом:

— Соломоне! Соломошо…

— Маман, припиніть, незручно… — зупиняє її Жорж.

А підступний папуга цього разу — на боці маман, кричить на весь коридор:

— Соломошо, дай червінець!

— Незручно на стелі спати! — відказує мадам Шток і знову в кожні двері стукає: — Соломоне, гаспиде, все одно ж знайду!

Зі своєї каюти-цирульні мосьє Очінь визирнув:

— Ви на куафюр, мадам?

— Згинь, сатано! — лається мадам Шток.

І далі побігла.

Ледь Мусю з ніг не збила. А пробігаючи, жалісним оком в її бік скосилась і патетично руки заломила:

— Ось, голубонько, затямте, що таке шлюб з такими зрадниками, як мій і ваш!

Муся одразу і затямила.

Хоч і дуже кортіло їй сказати, що до того зрадника не має жодного стосунку. Але втрималась, подумавши, що своїм «сумним прикладом» мадам Шток нібито підтримує, жіночу солідарність проявляє, а значить — недаремно тут хліб споживає.

Промчали Штоки повз неї, нарешті настала тиша.

Обережно відчинила Муся каюту — дякувати богові, там нікого не було.

Певно, «співмешканець» чарівну мадам Такіхасі впольовує.

Але все одно треба підстрахуватися.

Муся взяла свій саквояж і у вбиральні зачи нилася. Про всяк випадок воду пустила і взялася до справи.

Робила все так само, як і в апартаментах вбитого інженера. Тільки тепер не квапилася. Розставила на мармурі всі свої скляночки і колбочки, пензлики розіклала. Обережно з ридикюлю поцуплені прибори дістала — двома пальчиками, щоби сліди не стерти. Графітом посипала — є відбитки!

Перезняла їх на папірці.

Кожен охайно підписала — «Лизавета Павлівна Копито», «Княжна Анастасія», «Ольга (служниця)».

Просушила. А тепер — найважливіше: треба звірити ці відбитки з тими, які знайшла в кімнаті Віктора Передері.

Щойно порозкладала папірці — той, з Петербурга, і ці, з салону, щойно лупу дістала, як почула, як хтось до каюти увійшов. За ручку вбиральні смикнув.

Дідько б забрав цього напарника — працювати заважає, розсердилася Муся. Швидко папірці між сторінками брошури Шерла поскладала, саквояж заклацнула і під ванну сховала.

Голову під кран сунула, рушником замоталась.

Воду вимкнула. І до дверей вухом припала.

У каюті нібито тихо. Може, спати завалився?

Відчинила Муся двері і бачить картину, огидніше від якої ще не бачила.

Адже дійсно, де вона таке бачити могла?

Стоїть над її розкиданими на ліжку речами Олексій і розглядає увесь натюрморт, котрий Муся прибирати не звикла: панчохи, підв’язки, корсет, шовкова комбінація. Очі вирячив, немов абориген, що вперше вітрильник на горизонті свого безлюдного острова побачив.

Потім — о жах! — двома пальцями підв’язку перед очима здійняв, роздивляється, як дитина брязкальце.

Муся гнівно дверима клацнула.

Гаспид так і завмер.

Зашарівся, каже здушеним голосом, хоч і намагається все на жарт повернути:

— Скільки у вас, у жінок, перепрошую, амуніції… Як ви тільки з усім цим пораєтесь? Це ж професором треба бути…

Муся підскочила, підв’язку з його рук висмикнула, розкидані речі ковдрою накрила.

І пішло-поїхало:

— Маніяк!

— Дякую…

— Фетишист!

— О, це щось новеньке! Щиро дякую!

— Акце… акцентуйована особистість!!!

— Ого! А про це прошу докладніше…

— Віднині, вельмишановний, — гнівно каже Муся, — будемо спілкуватися лише на публіці! Не хочу вас ані бачити, ані чути!

І демонстративно до стіни відвернулася.

— Через ваш нестерпний характер, — зморщився Олексій, — мені доведеться до вбиральні перебратися!

Розвернувся — і до ванної кімнати.

Дверима грюкнув, аж картина зі стіни впала.

Залишившись на самоті, Муся зітхнула з полегшенням.

Дослухалась. У вбиральні шуміла вода — напарник душ приймав. А отже, є у неї не менше ніж півгодини на…

На що?

Саквояж її, на жаль, у вбиральні схований. Отже, співставити відбитки пальчиків доведеться нескоро.

Тому можна зробити інше — те, що давно хотіла, але нагоди не випадало. А саме — обшук!

Адже і цей типчик почав здаватися їй підозрілим. Чому до каюти вбитого несподівано завітав? Чому і вночі слідом за нею туди ж прокрався? Невже тільки через її, Мусину, неймовірну вроду?

Муся озирнулася ще раз на двері — вода шумить — і витягла з-під кушетки валізу свого напарника, відкрила. Засоромилася спочатку, а потім підбадьорила себе: якщо він, нахаба, її речі безсоромно роздивлявся, то чим вона гірша? Тобто… краща?

Почала білизну перевертати.

Подивувалася тому, як чоловікові мало треба у порівнянні з жінками. Єдине, чого було багато, так це шкарпеток. Що, до речі, Мусю потішило: хоч у цьому він охайний.

Сорочок небагато, всі білі, але…

Муся навіть розчулилась — не нові, видно, що сто разів випрані, хоч і накрохмалені. Наштовхнулась на щось тверде, в хустину загорнуте.

Вийняла, розмотала похапцем.

Револьвер!

Далі — більше.

На дні — дві вирізки з газет.

Пробіглась очима: «…Учора в новому приміщенні публічної бібліотеки відбувся зимовий благодійний аеро бал. На балу були присутні… — абзац пропустила, адже там звичайна світська хроніка, читає далі: —На запрошення його світлості пана Дьякова, за сприяння якого, як відомо, було створено понад тридцять п’ять моделей аеропланів,