Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Джмеленя та Канікульне озеро 📚 - Українською

Читати книгу - "Джмеленя та Канікульне озеро"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джмеленя та Канікульне озеро" автора Галина Микитчак. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 35
Перейти на сторінку:
поспішають! Певно, якась міграція!

Тисячі жабок стрибали та лізли в парканову діру, наче тікаючи від когось. Вся трава у скверику між стовбурами платанів уже була вкрита сірими і громіздкими ропухами, стрункими і стрибучими трав’яними жабами та мініатюрними салатовими квакшами. Уся ця жаб’яча маса дружно прямувала геть від озера й парку навколо нього. Слідом за жабами по стежці, волочачи за собою хвости, повзло два-три десятки тритонів, схожих на маленьких ящірок.

Діти знизали плечима, мовляв, невідомо що коїться, і також пролізли в діру. На березі озера пані Фрося і пані Леся в один голос вигукнули:

— Яка парасолька! Які лежаки!

А діди вторили їм своїми басами:

— Ква-а-ас! Пи-и-иво!

За ніч Канікульне озеро змінилося до невизнання. Береги зеленіли доглянутими газонами, тішили око квітниками, стежками з різнобарвного гравію. Чистесенька вода накочувалась хвильками на пісочний пляж. Біля ятки з морозивом у піску стояли парасольки, а під ними вишикувались ряди шезлонгів. З боку новобудови на березі вже не було гір сміття, натомість з’явилась дерев’яна набережна з поруччям, лавками й кріслами-гойдалками. За нею виднівся суперовий дитячий майданчик. Таких класнючих стінок, гірок, будиночків, гойданок і каруселі не було в цілому Львові!

Біля старої верби з покрученим стовбуром стояла ятка з напоями. Тут можна було побачити все, чого хотілося. З яткового віконечка визирав продавець з великим, трохи пласким обличчям, булькатими очима й широчезним ротом.

— Свіжий натуральний діжковий квас! Вгамуйте спрагу в спекотний літній день!

До ятки підбігли діди.

— Налийте мені, будь ласка, півлітри квасу! Безплатно? Тоді літру! — пан Василь облизав губи й прицмокнув у очікуванні задоволення.

— А мені пива! Живе? Свіже? Не порошкове? Півлітри тут! — замовив пан Петро й почав роззиратися навколо.

— Візьміть нам молочних коктейлів! — гукнула пані Фрося, солодко потягуючись під парасолькою. — Із малиновим сиропом! — Вони разом із бабусею Лесею лежали на шезлонгах у тіні, манірно обмахуючись чудернацькими пір’яними віялами.

— Звідки це все взялося? — не розумів дід Василь. — Так скоренько зробили!

Він усівся з квасом на лавку, вигадливо сплетену з лози. Там же примостився Петро зі своїм кухлем, з якого злітала біла пивна піна.

— Яка краса! Якщо це зробив Триндикало, то я буду голосувати за нього. Нормальний мер, — мовив дід Петро.

— А може, то Захланські зафундували? Усі ці лавки, альтанки, напої, морозиво? — несміливо припустив Василь.

— Вони зимою снігу не дадуть, не те що купу грошей на благоустрій! Ну, хоча твоя Ґандзя ліпша від своєї набурмосеної сестри.

Біля дітей опинився візочок-холодильник із барвистим дашком, під його прозорою кришкою манили десятки різновидів морозива. За возиком стояв товстий продавець, з обличчя трохи схожий на жабу.



— Морозиво сьогодні безкоштовно! Вам фісташкового, малинового, з шоколадом, карамеллю чи горішками? Кульки у вафельному стаканчику чи на паличці? Пломбір, ескімо? Неймовірно смачно! — І продавець широко посміхнувся, показавши гострі зуби.

Дмитрик ковтнув слину та мовив:

— Три кульки пломбіру з шоколадом і горішками!

— А мені фісташкового. На перший раз, — попросила Дзвінка.

Морозивник спритно наклав морозивні кульки у вафлі, посипав їх тертим шоколадом і горіхами, ще й встромив туди смугасті довгі цукерки-смоктунці. Все це виглядало так апетитно, що діти раптом відчули: вони голодні-преголодні, наче зранку і не снідали. Діти роззирнулися, де б присісти.

Он біля місточка на острові Закоханих стоїть новісінька гойдалка — великий дерев’яний човен, підвішений над водою. Ото клас! Гойдаєшся в ньому і наче над водою пливеш! Дітлахи залізли в човен, Дмитрик відштовхнувся від берега ногою — і ось вони вже обоє погойдуються над хвильками озера у справжнісінькому човні!

— Ну, серйозно, — долинув до дітей голос діда Петра, — якщо довкола озера усе впорядкував Триндикало, ти будеш за нього голосувати?

— Напевно, буду! Хоча не знаю. Невже люди отак можуть швидко змінюватись?

— Не можуть! — з кущів позаду вийшли сестри Захланські, як завжди, у капелюшках, у модних і смішних сукнях, на високих підборах і зі своїми тер'єрчиками. — Люди не можуть так швидко змінюватись! — вела далі Надія. — Це не Триндикало зробив красу навколо, а я, Надія Захланська! Меценат і добродійка усенького Львова! — Надія задерла носа доверху й гордовито фиркнула. — Головне — вибрати правильну фірму. Я от уклала угоду з «Болотодизайн» — і маєте: за півдоби на місці замшілого озерця з’являється справжня оаза для наших мешканців!

Надія гордовито окинула оком газони й альтанки навколо себе та пішла до ятки під пальмовим листям. Там стояв банькатий і широкоротий чоловік, який вміло жонглював порожніми пляшками. Побачивши Захланську, він розплився в посмішці, від чого його рот зробився схожим на акулячий.

— Вишукана пані чогось бажає?

— Бажає коктейль «Малібу»! Як тут тепер гарно й респектно! Як на Гаваях. — Надія взяла келих на високій ніжці з маленькою парасолькою й нацукрованою пластеркою лимона та всілася в глибоке крісло. Смачно сьорбнувши замовленого трунку, вона відкинулася на подушки та прошепотіла:

— Им-м-м, розкішно! Просто розкішно!

Тим часом її сестра разом з паном Василем сховалися в альтанці й про щось шепотілися там. Дзвінка зиркнула в їхню сторону й побачила, як її сусід одягає Ганні на руку каблучку з сапфіром.

Дзвінка піднесла вафельний стаканчик до рота та вже хотіла скуштувати пахучого морозива, як хтось потягнув її за лікоть з човна. Те ж саме сталося і з Дмитриком. Діти озирнулись, і морозиво випало їм з рук. Позаду стояло зелене чудовисько з великими слонячими вухами і величезними червоними очиськами. Роззявивши свою жахливу пащеку, всіяну гострими й тоненькими зубами, воно сказало:

— Я Тиціан! Зустрінемось у верболозах. І не їжте цієї гидоти!

— Побігли до

1 ... 17 18 19 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джмеленя та Канікульне озеро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джмеленя та Канікульне озеро"