Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Політ завдовжки в життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Політ завдовжки в життя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Політ завдовжки в життя" автора Алекс Грей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 38
Перейти на сторінку:
я зрозуміла, що ніхто мені не допоможе зараз, я думала, що наступили мої останні хвилини. Мені було так погано, що я не пам'ятаю точно деталей. Але пам'ятаю, за для того, щоб їх не чути я сіла за рояль і почала тарабанити по клавішах з усієї дурі. Батьки перелякані прибігли до мене в кімнату, дали мені заспокійливе, і я заснула. А коли прокинулася, за вікном була ніч. До ранку я не могла заснути, а лежала і думала. Плакати вже не було сил, здавалося, що сльози закінчилися назавжди. Увечері наступного дня їх сварка повторилася, і я знову сіла за рояль, але вже більш осмислено почала підбирати якісь мелодії. І мені стало легше. Відтоді, тепер постійно, як тільки батьки починали сваритися, я відкривала кришку рояля і сідала грати, так, щоб їх не було чути. Так, потрохи, я і навчилася грати. Поруч з нами жила сусідка. З нею ніхто не спілкувався, всі вважали її божевільною. Але, якось я поверталася зі школи, а вона підійшла і сказала: «Граєш ти, звичайно жахливо, та й рояль у вас — лайно. Але я можу тебе трохи підівчити…» І я почала після школи заходити до неї. Батьки були цьому тільки раді, а я все більше часу проводила у цієї жінки. Вона навчила мене і розбиратися в нотах, і техніці гри. І музика стала більшою частиною мого життя. Потім була музична школа, концерти, а потім були Ви. А ще був той концерт, той конкурс, з якого я втекла. Це був мій останній концерт, я не знаю, коли я сяду за рояль і чи сяду взагалі, так як ми переїжджаємо в інше місто. Перед концертом я запросила на виступ своїх батьків, але вони сказали, що ні я, ні моя лайнова музика їм не цікава. Я була настільки шокована і засмучена, що не пам'ятаю, як і що я грала. На сцені я знову почала задихатися і мені довелося грати і грати, імпровізувати, як можна довше. Коли вже не було сил, я закінчила грати, з останніх сил вклонилася залу і втекла. Я сиділа на задньому дворі школи і ревіла. Я бачила і чула як Ви все мене шукали, але у мене не було жодного бажання відгукуватися. В той момент я прийняла для себе одне важливе рішення. Яке? — запитаєте Ви. Для того, щоб зрозуміти, я повинна Вам розповісти ще одну історію.

Так ось, в новому класі я познайомилася з хлопцями та дівчатами. Начебто всі були нормальні, клас був дружним, що мене здивувало. Вони разом ходили в кіно, разом їздили на пікніки і на дачі, разом тікали з уроків. І, навіть, коли викликали когось в кабінет директора, то туди приходив незмінно весь клас. Але в цьому класі було дві людини, які кардинально відрізнялися від інших, чим сильно виділялися із сірої маси. Та й клас не був проти, аби визнати їх своєрідними лідерами. Між собою вони були зовсім не схожі. Він — спортсмен, хуліган, ватажок якоїсь місцевої зграї, а вона — музикант, піаніст, відмінниця, комсомолка, практично, обличчя всієї школи. І при всій цій їх різниці, вони дружили. Точніше, дружбою це назвати було важко. Але вони всюди були разом. Сиділи за однією партою, разом ходили в школу і зі школи. Всі танці і дискотеки вони так само незмінно були поруч. І все б нічого, якби не кілька «АЛЕ». Вона любила його, він був не проти цього, а мене вона ненавиділа. Але навіть, її ненависть не була такою болючою, як його байдужість. Але я все одно ще на щось сподівалася. Я все вибирала момент, щоб сказати йому про свої почуття. Але як тільки ми залишалися наодинці, він перетворювався на якогось монстра, постійно відпускав дурні жарти на мою адресу і просто знущався наді мною. Але я не сприймала це як образу, ні, мене це навіть не ображало, настільки він був мені цікавий. Але надія моя перетворилась в пил, коли він публічно і при всіх сказав, що він свою долю зв'яже тільки з тією дівчиною, яка буде такою ж, як і він. Саме ця його фраза і підштовхнула мене до прийняття одного рішення. Коли я почну здійснювати свій план, коли будуть перші результати, — я Вам обов'язково повідомлю.

Мариночка Вікторівна, Ви єдина, хто зможе мене зрозуміти, але і навіть Ви не в силах мені допомогти. Це моя доля, мій хрест, і тільки я зможу вирішити ці проблеми.

Я просто хочу сказати Вам величезне спасибі! Я завжди буду пам'ятати Вас і Вашу доброту!

Інга…»

Вона закінчила читати і замовкла. У класі настала така тиша, що, напевно, ця музична школа такої тиші не чула ніколи. Ми просто сиділи і мовчали. Кожен з нас тоді думав і переживав про своє. Не знаю, про що думала тоді Марина, але я твердо і остаточно вирішив зав'язати зі спортом і повністю віддатися музиці. Я навіть не уявляв, яке мене чекало випробування, але думки про Інгу штовхали мене на таке безглуздя.

— Марино Вікторівно. — звернувся я. Вона не реагувала, а лише дивилася у вікно, на залиті дощем вулиці, на самотній вуличний ліхтар біля школи, на повільно пропливаючі повз школу машини.

— Марино Вікторівно, — повторив я, — Ви мене чуєте?

— А? Так звісно. Ти щось хотів сказати?

— Марино Вікторівно, Ви мене вибачте, я розумію, що Ви зараз про мене думаєте. Та мені і самому гидко зараз згадувати все, що ми робили. Та я навіть сам собі огидний, чесно. Але я хочу все виправити. У мене був шанс, але я його втратив, і я просто зобов'язаний знайти її і вибачитися. Але я хочу, щоб мої вибачення були не просто на словах, я хочу закріпити їх музикою, а Ви обіцяли мені в цьому допомогти. Тож, давайте, починайте допомагати. Я трохи вмію грати на гітарі, але це не береться до уваги. Мені потрібна класика, піаніно, дудка або скрипка, я не знаю, я не розбираюся в цьому.

— Та яка дудка. — вона посміхнулася. — Дудки бувають тільки в дитячих мультиках. А тут є духові інструменти: труби, валторни, кларнети, саксофони… Але, якщо ти хочеш, щоб саме я з тобою займалася, то тобі доведеться вибирати між фортепіано і скрипкою. Але

1 ... 17 18 19 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ завдовжки в життя», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Політ завдовжки в життя» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ завдовжки в життя"