Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Річки Лондона 📚 - Українською

Читати книгу - "Річки Лондона"

316
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Річки Лондона" автора Бен Ааронович. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 110
Перейти на сторінку:
стояв чоловік, який тримав у руці дерев'яну палицю завдовжки щонайменше півтора метра. Він важко дихав ротом.

Найтінґейл не вагався. Він кинувся вперед, нахиляючись, вочевидь маючи намір завалити чоловіка. Я теж кинувся, розраховуючи притиснути до землі руки чоловіка після того, як той упаде. Але чоловік різко розвернувся й недбалим ударом тильною стороною руки відкинув Найтінґейла так, що той ударився об поруччя.

Я дивився прямо на його обличчя. Я припустив, що це Брендон Купертаун, але бути впевненим у цьому було неможливо. Одне з його очей я бачив, але великий клапоть шкіри навколо носа відірвався й прикривав друге око. Замість рота в нього була кривава паща, в якій були білі цяточки розтрощених зубів і кісток. Я був настільки шокований, що перечепився й упав, і це врятувало мені життя, бо палиця, якою змахнув Купертаун, пройшла вище моєї голови.

Я вдарився об підлогу, і той покидьок пробіг наді мною, наступивши ногою мені на спину, від чого мені перехопило подих. Почувши, що його ноги гупають по сходах, я перевернувся й зміг стати навкарачки. Під руками в мене було щось мокре та липке, і я збагнув, що через сходовий майданчик і далі сходами вниз іде рясний кривавий слід.

Внизу, в передпокої, щось гепнулось.

— Вставайте, констеблю, — сказав Найтінґейл.

— Що це, трясця, було?! — спитав я, коли він допомагав мені підвестися.

Я дивився вниз, у передпокій, куди Купертаун, чи хто це в біса був, упав — на щастя долілиць.

— Не маю жодної гадки, — сказав Найтінґейл. — Тримайтеся далі від крові.

Я спустився сходами. Свіжа кров була яскраво-червона, артеріальна. Напевно, вона лилася з дірки на обличчі Купертауна. Я нахилився й боязко торкнувся його шиї, намагаючись намацати пульс — нічого.

— Що трапилося? — спитав я.

— Пітере, — сказав інспектор Найтінґейл. — Відійдіть від тіла й обережно вийдіть надвір. Ми вже й так забагато слідів на місці злочину залишили.

Ось навіщо потрібні всі ці процедури, тренування, муштра — щоб можна було на автоматі робити те, про що твій мозок думати не в змозі — спитайте будь-якого солдата.

Я вийшов надвір, на денне світло.

В далечині чулися сирени.

Розділ 3
Фоллі

Інспектор Найтінґейл наказав нам з Леслі зачекати в садку й пішов назад до будинку, щоб переконатися, що там нікого не немає. Леслі залишила свою куртку на дитині, тож тепер тремтіла від холоду. Я хотів був зняти свою куртку, щоб запропонувати їй, але вона зупинила мене.

— Вона в крові, — сказала дівчина.

І точно: рукави були вимазані кров'ю. А ще кров була на колінах моїх штанів. Я відчував мокрість у тих місцях, де вона просочилася крізь тканину. Кров була й на обличчі Леслі: залишилася навколо губ після спроб зробити штучне дихання. Вона помітила, що я дивлюся.

— Я знаю, — сказала вона. — Я досі смак у роті відчуваю.

Ми обоє тремтіли, і мені хотілося кричати, але я був переконаний, що заради Леслі мушу бути сильним. Я намагався відволіктися, але червоні залишки обличчя Брендона Купертауна постійно поверталися до моїх думок.

— Гей! — сказала Леслі. — Тримайся.

У неї був стурбований погляд, який став ще більш стривоженим, коли я захихотів — я не зміг утриматися.

— Пітере?

— Вибач, — сказав я. — Але ти намагаєшся бути сильною заради мене, а я намагаюся бути сильним заради тебе, а… Ти не розумієш? Саме так людям вдається витримати цю роботу.

Я опанував своє хихотіння, і Леслі криво посміхнулася.

— Добре, — сказала вона. — У мене не буде істерики, якщо її не буде в тебе, — вона взяла мою руку, потиснула її і відпустила.

— Як ти думаєш, наша підмога може йти з Гемпстеду пішки? — спитав я.

Першою приїхала карета швидкої медичної допомоги. Медики помчали в садок і двадцять хвилин марно намагалися реанімувати дитину. Медики з дітьми завжди так діють, і їм байдуже, що це порушує місце злочину. Краще їм не заважати, бо зупинити їх усе одно неможливо.

Коли медики лише починали, прибув повний фургон полісменів, які почали снувати туди-сюди. До нас обережно наблизився сержант: він подумав, що ми — перемазані кров'ю цивільні, тобто потенційні свідки.

— З вами все гаразд? — спитав він.

Я не зміг нічого сказати — питання здавалося надто дурним.

Сержант подивився на медиків, які досі намагалися врятувати немовля.

— Ви можете сказати мені, що трапилося? — спитав він.

— Відбувся серйозний нещасливий випадок, — сказав, виходячи з будинку, Найтінґейл. — Ви, — сказав він, указуючи на першого-ліпшого констебля, — візьміть ще одну людину, обійдіть будинок і стежте, щоб ніхто не зайшов і не вийшов.

Констебль схопив одного з товаришів і помчав виконувати наказ. Сержант хотів був спитати в Найтінґейла документи, але той не дав йому й рота розкрити.

— Перекрийте вулицю через десять метрів від будинку в обох напрямках, — сказав він. — Преса може з'явитися будь-якої хвилини, тож зберіть достатньо людей, щоб стримати їх.

1 ... 17 18 19 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Річки Лондона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Річки Лондона"