Читати книгу - "Галка"

261
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Галка" автора Павло Федорович Автомонов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 135
Перейти на сторінку:

Кудрявий посміхнувся. Моя відповідь йому сподобалася. А мені імпонувала його мова. Якби не «браття-кролики», фрази б його були чіткими, без зайвини. Мабуть, з ним легко писати радіограми. Це теж матиме значення, бо зайві слова — то додаткові хвилини роботи на передачу.

Кудрявий поклав руку на моє плече і сказав:

— Називай на «ти». Нас семеро братів-кроликів, одна у нас доля. Одне завдання. У багатьох випадках кожен сам собі командир і боєць. Нікотрий за іншого з нас робити не стане…

— А часом не знаєш адреси, де зараз твої люди? — про наболіле запитав майор у Кудрявого.

— Ми не криємося. Кожен знає, куди хто пішов…

Кудрявий ще щось хотів сказати, але до кімнати ввалилося троє лейтенантів, збуджено перемовляючись. Побачивши майора, всі увібрали голови в плечі і, позираючи один на одного, привіталися.

— Що, з'явилися щедрувальники в ніч перед різдвом! — Зауважив Андрій Савич, тримаючи розгорнену книгу.

Лейтенанти стояли ні в сих ні в тих, бо свого майора не чекали побачити опівночі.

— Знайомтеся з радистом. Галка, — показав рукою в мене майор Савич і нетерпляче звернувся до лейтенантів: — Коли діждуся останнього?

— Останніх буде двоє, — вийшов наперед трохи сутулий і огрядний лейтенант, років під тридцять. — Короп! — назвав себе, і його настовбурчені брови ворухнулися.

Короп був урівноважений, як і личить колишньому лісникові та й жонатому чоловікові, у якого є навіть донька. Про це сказав Кудрявий, знайомлячи Коропа зі мною.

Інші два були — Сокіл і Орел. У Сокола з Псковщини анічогісінько соколиного на конопатому обличчі. Біляве волосся прилизане набік, а ясні очі добрі й віддані.

Орел — хлопець з гордо піднятою головою і звихреною світло-русою чуприною. Жодної зморшки. Ніс трішечки кирпатий, очі лукаві, трохи примружені, голубі. У хлопців з такими очима завжди закохуються дівчата. Під гімнастеркою випиналися м’язи. Орел по матері естонець, по батькові росіянин.

Знайомство з псковичем Соколом і естонцем Орлом, сусідами по недавньому державному кордону, наштовхнуло мене на думку, що ця група готується до вильоту або ж в Естонію, або ж на Псковщину.

Не забарився появитися і шостий, чорнявий і рум'янощокий лейтенант.

— Петро! — назвав він себе по імені, подаючи мені руку, і додав: — Лейтенант. Заступник командира групи. Андрію Савичу! З того боку, на Невському, стоїть ваша машина…

— Ти, Петре, впевнений, що то моя? — здивувався майор.

— А хто іще може їздити у таку пізню пору, як не люди з нашого відділу? — відповів лейтенант.

— Звичайно, хто ще може ходити до таких пір, як не хлопці з нашого відділу? — сказав майор критичним голосом. — Розберетеся самі, хто мав чергувати цього вечора. Бувайте, браття-кролики і браття-архангели!..

— Ну і потрапив я у «братство»! — не стримався я.

Майор потиснув мені руку, кивнув Кудрявому і зачинив за собою двері.

Хлопці мовчали, дивлячись собі під ноги.

— Краще б він вилаяв нас або посадив мене на три доби, — нарешті заговорив заступник командира групи.

— Скучив за «пирогом з таком»? — насмішливо поспитав Короп.

— Ти мав чергувати? — запитав я у Петра.

— Ні. Однак я не терплю майорового мовчазного розпікання, — відповів Петро.

— Розтане наш майор, як лід на Чудському озері під весняним сонцем! — розсудив Орел.

— Однак все-таки соромно! — озвався Петро.

Незабаром світло погасло у всіх кімнатах.

— Жаль було покидати хлопців тої групи? — нарешті запитав Кудрявий про недавнє минуле.

— Тепер ви моя група. Майор казав, що ти, командире, закінчив учительський інститут.

— Так. Воюю із сорок першого, командував ротою. На Невській Дубрівці так різонуло по ребрах, що півроку відлежувався. А з офіцерського резерву пішов у розвідку до цього майора-білоруса, — неголосно розповідав Кудрявий. — Яке враження справив майор на тебе?

— Приємна людина.

— Про яку шістнадцятилітню ви розмовляли?

— Він говорив про свою доньку.

— А нам нічого не казав.

— Ще майор знає ім'я твоєї дівчини…

— Нехай знає. Я познайомився із Зоєю в госпіталі… Коли встиг стати офіцером? — раптом поцікавився командир.

— На курсах був, — сказав я неправду, намагаючись бути впевненим. — А ти вже капітан…

Кудрявий помовчав, і я подумав, що, напевне, він тільки лейтенант і «добавили» йому дві зірочки авансом, заради дисципліни й порядку в розвідгрупі, у якій майже всі офіцери.

— А в тебе була дівчина? — запитав Кудрявий. — Перша любов?

— Якщо то любов, то перша…

— Вірно підмічено: «Якщо це любов…» Бо ж не так і легко відповісти, що ж то є — ота любов…

Крізь відхилені двері мені видно сьомого бійця розвідгрупи. Старший лейтенант Іван стояв під люстрою, що кидала на нього світло двох електроламп, і дивився у затулене синім папером вікно. Припухлі губи застигли в усмішці, пальці мацали кінчик райдужного шарфа.

— Подарунок від Джульєтти? — неголосно зауважив командир, на якого теж падало пасмо світла з сусідньої кімнати.

— Ти не спиш, Сергію? — відповів запитанням старший лейтенант і завітав до командирової кімнати. — Що, шарф сподобався? Катя подарувала. Катя з вулиці Войнова, — уточнив він.

— А ти говорив, що йдеш до Ніни?

— Облиш свої «підначки»! — відповів Іван і, побачивши мене, увімкнув світло

1 ... 17 18 19 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Галка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Галка"