Читати книгу - "Пiд крижаним щитом, Василь Павлович Бережний"

- Ну, та скажи, що трапилось? Чи ти не можеш i говорити?..

- Зараз... Вiдпочину трохи...

- Ну, сиди, сиди. Може, тобi щось...

Вiра заперечливо хитнула головою. Зараз, певно, їй хотiлося тiльки посидiти непорушно, щоб хоч трохи заспокоїтися.

Пiдiйшов Генрiх. Спокiйно, наче нiчого й не сталося, сказав до Вiри:

- А ми вас тут щойно згадували.

Вiра тiльки глипнула очима, а Клара закивала головою:

- Так-так. Генрiх передчував, що ти прибудеш.

- Правда, не сподiвався, що в такому виглядi...

Трохи перепочивши, Вiра хотiла розповiсти про свою з Ником пригоду, але їй так важко було говорити, що Клара зупинила:

- Спочатку проконсультуємось з Охоронцями Здоров'я. Потiм, потiм розповiси.

- Насамперед треба допомогти Никовi...

- Никовi?! - Клара остовпiла.

- Так.

- Навiщо ти його?..

- Не я, це вiн задумав експедицiю.

Клара прикусила нижню губу, м'яла травину в пальцях. Що робити? Взяти обох до свого мешкання? Але пiсля того, що сталося, вона взагалi не мусить з ним зустрiчатися. Попросити керiвництво iнституту також не випадає: Яркового оточує iгнорацiя! Хоча, звичайно, на час недуги...

Помiтивши її вагання, Генрiх сказав, чемно схиливши голову:

- Я вас виручу, Кларо. Якщо ви з Вiрою не заперечуєте, я допоможу Никифоровi Ярковому. Добре?

Навiть не чекаючи на вiдповiдь, кивнув головою i пружною ходою попростував до тiєї лавочки, на якiй стомлено прилiг Никифор. Клара зиркнула на його дебелу спину i подумала: "Вiн усе знає, цей Уранос! Що за диво?"

- Ходiмо, Вiруню, ходiмо, зараз тобi буде краще... Давай трохи розпакуємось, тут же тепло. А знаєш що? Скидай його зовсiм, цей панцир!

- Уже б скинула, - прошепотiла Вiра, - але не подужаю. Добре, що Ник хоч обiгрiв вимкнув, коли зайшли...

Клара допомогла подрузi вивiльнитися з костюма, i Вiра аж зiтхнула. Поправила прилипле до скронь волосся, осмикнула голубу блузку.

- Ой Кларонько, якби ти знала, з якої безоднi ми викарабкались! Коли б не Ник...

- Якби не вiн, ти не опинилася б у тiй безоднi. Вiн просто божевiльний, твiй Ник.

- Не кажи так...- обiзвалася Вiра, а сама подумала: "Ех, коли б то вiн був мiй!"

Бiльш нiчого не говорили до самого помешкання.

XXI

У теплiй кiмнатi, на зручнiй постелi Никифор швидко приходив до тями. Генрiх розташувався в сусiдньому помешканнi, але щодня довго просиджував бiля Ника, розповiдаючи про всяку всячину - i про моделювання iсторiї людства, i про зустрiч iз Кларою, i про подорож до Урана. Про Клару говорив навмисне якось безсторонньо, наче байдуже. Никифор слухав, не перебиваючи, хоча цi балачки, звiсна рiч, були йому неприємнi. "Який специфiчний голос... Де я його чув?.. - думав, поглядаючи на зеленкувате волосся свого суперника. - Ну що ж, Клара вибрала собi, так їй i треба!.." З радiстю вiдзначив, що ревнощiв у нього нема, а щоб Генрiх не подумав чого-небудь, говорив iз ним приязно, по-товариському.

- Дивно, але менi здається, наче ми вже бачились...

- На Островi Розваг, бiля ангара.

Никифор почав розпитувати про Уран.

- Холодна, пустельна планета, - говорив Генрiх, i якiсь iскорки проскакували йому в зiницях. - Бескеття водневих скель..

- А як хотiлося, щоб там були мислячi iстоти! - зiтхнув Никифор. Невже ми самотнi в Сонячнiй системi?

- Нi, я не думаю так. - Вiн спробував усмiхнутися. - Ось я представляю тут Уран. Так, так, мене ж Клара прозвала Ураносом.

- Уранос?.. Дотепно. Вам пощастило бачити Уран зблизька.

- Людство небезпечно далеко висунулось у космос. I заплатило за це величезною кiлькiстю жертв. А далi цiна ця буде катастрофiчно рости. Адже всi попереднi експедицiї на Уран пропали безслiдно. Та й наш останнiй корабель тiльки випадково вцiлiв.

- Ви проти польотiв на планети?

- Надмiрний апетит не сприяє здоров'ю.

Окинувши поглядом сухорляву постать спiврозмовника i пригадавши, що до їжi той навiть не доторкнувся, Ник подумав: "А ти апетитом, видно, не страждаєш зовсiм".

- Але ж цiкаво! Та, зрештою, й корисно: скiльки нового для науки дала, скажiмо, станцiя на Меркурiї?

Генрiх мовив:

- А нам Земля цiкавiша.

- Вам? Кому це?

- Iсторикам, археологам... Особливо тим, хто прибув iз космосу.

- Це парадоксально, - встав з лiжка Никифор, - про свою планету ми досi знаємо не бiльше, нiж про Марс.

- Згоден. - Генрiх вiдiйшов до дверей i став там бiля крiсла, обiпершись об нього рукою. - От хоча б земний магнетизм...

На саму тiльки згадку про магнетизм Никифор стрепенувся, очi йому засяяли внутрiшньою енергiєю. Магнетизм! Та це ж саме те, з-за чого вiн прибув до суворої Антарктиди.

- Явище унiкальне... - продовжував Генрiх. - Землю оточує магнiтне поле, сильнiше, нiж у самого Сонця! Тут є над чим замислитись.

- Ви маєте рацiю, - згодився Никифор. I довiрливо розповiв Генрiховi про хiд своїх мiркувань, поскаржився на колег, якi не звернули уваги на його "дику" гiпотезу.

- Але я не зупинюся! Я їм доведу... Вони ще почують про мене!

- Не вiдступати - це менi подобається. Я охоче вас пiдтримаю. - Уранос розправив свої вугластi рамена. - А те, що тут криється таємниця, - вiн показав на пiдлогу, - немає сумнiву.

- I ви так вважаєте? Оце добре, тепер у мене є спiльник!

- Та ще й який!- кивнув головою Уранос.

Никифор був страшенно радий: нарештi знайшовся однодумець! Ввiмкнувши лiтнiй день (за iлюзорними вiкнами зашелестiли iлюзорнi, але на вигляд справжнiсiнькi жита), вiн почав радитись з Ураносом, як ефективнiше органiзувати пошук покладiв магнiтної матерiї.

Генрiх уважно слухав i час вiд часу покивував головою.

- Я вважаю, що генератор поля близько поверхнi. Але як туди дiстатися?

Уранос замислився:

- Може, вибухiвка стане в пригодi?

- Близькiсть iнституту, їхнi датчики... Треба погоджувати програму, а я... - Никифор лише розвiв руками.

- О, то з вами повелися несправедливо, жорстоко! Викинути за борт такого проникливого вченого...

- Вони хочуть мого приниження, - стиснув кулаки Никифор. - Але не дiждуться, Ярковий не стане на колiна!