Читати книгу - "Хліб по воді, Шоу Ірвін"

Він майстерно подавгм'яч, зробив кілька швидких перебіжок і врешті різко крутнувся на місці, перше ніж обернутись і знов ударити по м'ячу.

Стренд упізнав стиль "Янкі" — він не раз бачив цю команду по телебаченню. Хлопець вочевидь захоплювався Луїсом Тіантом, старим кубинським бейсболістом, що робив подачі особливо вишукано. Алленові знов довелося стримати усмішку.

Після п'ятого кидка Стренд гукнув:

— Гра!

— Пильнуй, хлопче!— гукнув Хейзен.

Ронні нахилився, видивляючись на "базу", точнісінько, як Тіант, підняв ліву ногу й кинув.

— Один!— крикнув Стренд, помалу входячи в азарт гри.

Хейзен сердито глянув через плече.

— Що таке? Може, ви осліпли? Чи не збираєтесь ви призначати нам кутові?

— М'яч у грі!—голосно сказав Стренд.

Хейзен весело підморгнув йому і повернувся до хлопця.

Через п'ятнадцять хвилин Аллен щедро нарахував уже десять подач проти чотирьох перебіжок. Хейзен випростався, підійшов до Ронні й потис йому руку.

— Добре граєш, Ронні!—сказав він.— Ще десять років — і ти готовий кандидат до вищої ліги.— Потім віддав хлопцеві рукавицю, і той уперше всміхнувся.

Хейзен зі Стрендом пішли до будинку.

— Гарно пограли,— зауважив Стренд.

— Ронні славний хлопець,— недбало кинув Хейзен.— Одначе бейсболістом ніколи не стане. Йому щоразу не вистачає якихось півсекунди. Тим-то жодних шансів у нього нема. Тяжкий буде для нього той день, коли він це зрозуміє. Колись я дуже любив бейсбол, але потім настав день, коли нутром відчув, що довіку не навчуся робити перебіжки. І пішов у хокей. Я мав необхідні дані...— Він якось неприємно посміхнувся.— Грубість і хитрість!.. Дякую за те, що посудили! До зустрічі за ленчем! Піду зараз прийму душ. Ви собі не уявляєте, яка то важка робота— цілих десять хвилин стояти із зігнутими коліньми.— І він звернув до свого крила будинку.

Стренд не пішов у спальню, де дружина, мабуть, і досі втішалася тим, що цього суботнього ранку їй нічого не треба робити. Він не був готовий розмовляти з Леслі. Натомість Аллен рушив до басейну й побачив там Елінор та Джіммі— вони приймали сонячні ванни.

Елінор у бікіні лежала долілиць на підстилці, а Джіммі, присівши навпочіпки, втирав їй у спину лосьйон. Вона розв'язала поворозки ліфчика, щоб і смужки не лишилося без засмаги, і її поза — було видно майже всі груди — видалася Алленові непристойною. Тонкий стан, округлі стегна й атласна шкіра — все тіло Елінор бентежно нагадувало йому її матір. Змірявши дочку поглядом, Аллен сів поруч на низеньку лавку й задивився в океан. Джіммі з Елінор грали в словесну гру: вони по черзі називали літери, і вигравав той, хто змушував суперника поставити таку літеру, яка завершила б слово.

— "Л",— сказала Елінор.— Привіт, тату! Як там почуває себе "Міс Уїмблдон вісімдесят четвертого року"?

— Примушує хлопців бігати,— відповів Аллен, сподіваючись, що дочка зав'яже ліфчик.

— "І",— кинув Джіммі.

— Ясно, Джіммі!—зауважила Елінор. Потім до батька:—Ми всі хором повинні подякувати отим терористам з Центрального парку за цю розкіш... "Ч", Джіммі... А я й досі не бачила нашого гостинного господаря! Які розваги він нам запропонує?

— Ленч,— сказав Аллен.

— Шкода!—зітхнула Елінор.— Ти вибачишся перед ним за мене? У барі "Боббі" я випадково зустрілася з одним чоловіком, він заїде сюди й повезе мене на ленч з літераторами. Він пише вірші. Для невеликих журналів. Не дивись так приголомшено, тату!— засміялася вона.— Поезія досить слабенька, зате він має постійну роботу... "Ч", Джіммі.

— Випадково познайомилася!— перекривив сестру Джіммі,— Тільки чогось він тебе вчора ждав та все зітхав!.. "Б".

— Ох і підступний ти, Джіммі!

Аллен не міг збагнути, чому саме Елінор назвала Джіммі підступним— через те, що "підловив" її в грі, чи через те, що здогадався: учорашня зустріч у барі була не випадкова.

— Розумний ти хлопець,— зітхнула Елінор,— що правда, то правда. Яке має бути слово?

— "Лічба"!— переможно сказав Джіммі.

— Виграв,— мовила Елінор. — Обрид ти мені зі своїми словами. Він щоразу в мене виграє!—звернулась вона до батька.— А ви всі вдома кажете, що я гостра на язик.

— Готово,—сказав Джіммі, затикаючи пляшечку з лосьйоном.— Пограємо ще?

— Тільки не зараз,— відповіла Елінор.— Сонце дуже шкварить. Я геть спечуся, поки мій кавалер приїде по мене.

— Тоді я трохи поплаваю в басейні,— мовив Джіммі і встав. Він був високий на зріст, худий, як і його батько,— аж ребра видно,— а з-під чорних навислих брів стримів гачкуватий ніс. Без особливої радості Аллен порівняв сина з юнаками, яких щойно спостерігав на корті. Ті були хоч і худі, зате м'язисті, а Джіммі просто худий, і на корті він, очевидно, не витримав би й одного сету. Для Джіммі фізичні вправи були не що інше, як "марний піт і вкорочення життя". Коли Керолайн допікала брата за те, що він усе життя сидить, Джіммі відповідав словами Кіплінга, сказаними про англійських джентльменів, які захоплювалися спортом: "Вишукані дурні на крикетних гонах, зака-ляні телепні на футбольнім полі". А втім, подумав Аллен, Джіммі бодай не загрожує небезпека, що Хейзен спробує послати його в коледж на спортивну стипендію.

Джіммі стрибнув у басейн і, здіймаючи бризки, поплив таким чудернацьким стилем, що Аллен навіть не взявся б його описати.

— Хто цей кавалер, як ти його називаєш, що має приїхати по тебе?— запитав Ален дочку.

— Ти його не знаєш,— відповіла Елінор.

— Це той, про кого ти розповідала мені? Який був на грецькому острові?

Елінор на мить завагалася.

— Той самий,— нарешті сказала вона.— Він подумав, що для нас непогано буде зустрітися на нейтральній території. Можеш з ним не бачитись, якщо не хочеш.

— Чому ж не хочу? Хочу,— заперечив Аллен.

— Він цілком респектабельний, якщо це тебе так хвилює,— промовила Елінор.

— Мене це не хвилює.

— Добрий старенький татусь!

— Гадаєш, це буде ввічливо — отак піти, нічого не сказавши містерові Хейзену? Зрештою, ти провела в його домі ніч, а з ним самим тут ще навіть не бачилась!

Я не винна, що він учора з нами не вечеряв!— спробувала захищатися Елінор.—Кінець кінцем, він сплачує борг Керолайн, тобҐй матері. Я певна, цього йому досить.

"Борг,— подумав Стренд.— Яке неприємне слово, і все ж воно пояснює цю ситуацію".

— Ти будеш на вечері?

— Якщо ти хочеш.

— Я хочу, щоб ти була.

Елінор зітхнула.

— Буду.

— Елінор,— мовив Аллен, сподіваючись, що дочка нарешті встане й зав'яже ліфчика,— я хочу в тебе дещо спитати.

— Що саме? — насторожилась Елінор.

— Це стосується Керолайн. Як ти вважаєш, вона вже досить доросла, щоб піти в коледж?

— Я пішла в такому віці, як вона, — сказала Елінор.— Зрештою, наскільки я знаю, ви збираєтеся віддати її до Сіті-коледжу. А це не бозна-де, а в самому місті.

— А якщо ми віддамо її куди-інде?

— І де ви з матір'ю візьмете гроші, щоб платити за її навчання, гуртожиток і таке інше? Влаштуєтеся кожне ще на одну роботу? Не думаю, що у ваші роки...

— А якщо ми все ж таки потягнемо?

— Як?

— Та якось так...~ Він боявся, що Елінор сміятиметься, довідавшись про Хейзенову пропозицію.

Нарешті Елінор зав'язала в себе на спині поворозки ліфчика й сіла.

— Як хочеш почути правду,— мовила вона,— то я вважаю, що Керолайн краще залишитися вдома. Вона зеленіша, ніж була в її віці я. Куди зеленіша. До того ж у вас під будинком ніколи не крутяться хлопці, не дзвонять по телефону. Ти цього не помічав?

— Та ні,— признався Аллен.

— Коли мені було стільки років, як оце їй, телефон дзвонив день

і ніч.

— Що правда, то правда.

— Керолайн вважає себе потворною,— провадила Елінор.— їй здається, вона відштовхує хлопців. Саме тому вона любить брати над ними гору на корті. Я робила краще — приборкувала чоловіків своїм інтелектом.— Вона самовдоволено засміялася.— А це куди благородніше! Та й надійніше.

— Ти кажеш, вона потворна? — вжахнувся Стренд.— Керолайн?!

— Любі тату й мамо,— промовила Елінор,— ви думаєте, коли я стану матір'ю, то теж буду сліпа?

— Але ж вона не потворна! Ось тільки містер Хейзен сказав, що вона чарівна!

— Похвала старигана,— кинула Елінор.— Навіть не варта того, коли в кінотеатрі дівчину вульгарно вщипне вісімнадцятирічний хлопчина.

— А коли я скажу тобі, що вважаю її... ну... якщо не красунею, то досить гарненькою дівчиною?

— Похвала старигана, та ще й батька! — кинула Елінор.— Ти краще спитай у мене, що я думаю про свою сестру. То чого ти хочеш — щоб я втішила тебе чи щоб сказала свою думку?

— Складне запитання,— відповів Аллен.

— Складне чи ні, але чого ти хочеш?

— На це є тільки одна відповідь,— промовив Стренд, намагаючись говорити з гідністю.

— Керолайн вважає себе потворною через свій ніс. Як бачиш, усе дуже просто! Діти насміхалися з неї ще з перших класів. Це твій ніс, і тебе він прикрашає, та й у Джіммі він на місці — хлопець ще доросте до нього. Але для дівчини,— коли в сім'ї є такі носи, як у матері і, глянь

мо правді у вічі, в мене,— для дівчини цей ніс — просто фатальне лихо Стрендів. Ти мене зрозумів, тату?— вже трохи лагідніше промовила Елінор. побачивши, який ошелешений батько.— Я зовсім не хочу сказати, ніби вона думає про себе слушно, і не вважаю, що Керолайн негарна дівчинка. Але справа стоїть так. Коли дівчина вважає себе негарною, коли вона полишена на саму себе, не відчуває любові й підтримки добрих стареньких матусі й тата і не має вдома затишного ліжечка, де вона щовечора може сховатися, то дуже ймовірно, що вона потрапить до рук... почне жити з першим-ліпшим хлопцем або чоловіком, який скаже, ніби вона гарненька, незалежно від того, чи буде щось у нього в голові і чи він їй подобатиметься. Ти питаєш у мене поради? Тримай її біля себе вдома, аж поки вона виросте!

Джіммі саме виліз із басейну і стріпував із себе краплі та витрушував воду з вух.

— У нього ні про що не запитуй. Це тобі ще одна порада.

— Колись настане час, Елінор, і я запитаю в тебе, що мені робити з собою.

— Залишайся таким, який ти. є.— Вона підвелася й поцілувала батька в щоку. — Я не переживу, якщо ти станеш іншим.

Стренд сидів на терасі сам-один. Елінор пішла нагору переодягтися до ленчу, а Джіммі тинявся понад берегом. Аллен був радий, що Леслі не спускалася вниз. Вона відразу відчула б, що він чимось стривожений, усе в нього випитала б, і такий щасливий для неї ранок виявився б зіпсованим.