Читати книгу - "Монсеньйор Кіхот"

— вона мала змогу роздобувати для нас підпільні протизаплідні засоби. І мені не доводилося вдаватись до coitus interruptus. Але ви знаєте, дивна все-таки річ людська натура — щоразу після того я йшов до безіменного пальця святої Терези і каявся. — Мер похмуро втупив очі в свою склянку з вином. — Атож, я сміюся з ваших забобонів, отче, але в ті дні й сам поділяв декотрі з них. Може, через те я й прагну тепер вашого товариства — щоб знову віднайти свою юність, ту пору, коли майже вірив у вашу релігію і все було таке складне й суперечливе… і таке цікаве.

— А от для мене ніколи не було чогось надто складного. Я завжди знаходив відповідь на все в тих книгах, які ви зневажаєте.

— Навіть в отця Йоне?

— Ну, я ніколи не був великим знавцем теології моралі.

— Однією з проблем, які постали тоді переді мною, було те, що батько дівчини, аптекар, помер і ми втратили можливість діставати протизаплідні засоби. Сьогодні це досить просто, але в той час… Випийте ще скляночку, отче.

— Боюсь, у вашому товаристві мені треба стерегтися, щоб не стати попом-пияком, як ото часом кажуть.

— Як і мій предок Санчо, я можу твердити, що ніколи в житті не пропивав розуму. Я п’ю тоді, коли це мені до душі чи коли є нагода піднести чарку за здоров’я друга. Тож за ваше здоров’я, монсеньйоре! А що каже з приводу випивки отець Йоне?

— Отруєння організму, що призводить до цілковитої втрати здорового глузду, коли на те немає достатньої причини, — смертний гріх, і такий самий гріх — споювати інших без достатнього виправдання.

— Он як він круто повертає, еге ж?

— Цікаво те, що, на думку отця Йоне, гріх куди простиміший, коли хтось — як оце тепер ви — спричиняється до сп’яніння іншого під час бенкету.

— Сподіваюся, ми можемо вважати нашу трапезу бенкетом?

— Я аж ніяк не певен, що бенкетувати можуть двоє, і сумніваюся, чи підпадає під це означення наша досить-таки всохла ковбаса. — Отець Кіхот трохи збентежено засміявся (певно, гумор тут був не зовсім до речі) і поворушив у кишені чотки. Тоді повів далі: — Ви можете сміятися з отця Йоне, та й я, хай простить мені Господь, сміявся разом із вами. Але, Санчо, теологія моралі — це ж не церква як така. І серед моїх старих рицарських книг немає праць отця Йоне. Його книжка — це всього-на-всього щось ніби військовий статут. Он святий Франціск Сальський написав книгу на вісімсот сторінок, і зветься вона «Любов Божа». У статуті отця Йоне слова «любов» немає, а в книзі святого Франціска Сальського, як мені здається, — хоч, може, я й помиляюсь, — ви не знайдете слів «смертний гріх». Він був єпископом і правителем Женевським. От цікаво, чи дійшов би він згоди з Кальвіном[17]. Думаю, Кальвінові легше було б порозумітися з Леніним… навіть із Сталіним. Або й із жандармерією, — додав він, дивлячись на джип, що повертався назад, якщо це був той самий джип. Його предок уже напевне вийшов би на дорогу й кинув виклик жандармам. І отець Кіхот відчув свою неспроможність і навіть провину. Тим часом джип, поминаючи їх, уповільнив швидкість. Коли він зник з очей, обидва зітхнули з полегкістю і ще якийсь час мовчки лежали на траві серед решток своєї трапези. Потім отець Кіхот сказав:

— Ми ж не вчинили нічого лихого, Санчо.

— Вони судять з вигляду.

— Та ми й на вигляд безневинні, як овечки, — сказав отець Кіхот і процитував свого улюбленого святого: — «Ніщо не здатне так умиротворити розлюченого слона, як вигляд малого ягняти; ніщо не здатне так послабити удар гарматного ядра, як овеча вовна».

— Хоч би хто це написав, — зауважив мер, — він показав свою цілковиту необізнаність у природознавстві та законах динаміки.

— Чогось мені страшенно жарко. Мабуть, від вина.

— А я не можу сказати, щоб мені було жарко. Як на мене, температура цілком помірна. Але, звісно, на мені немає такого безглуздого коміра.

— Та це ж усього лише смужка целулоїду. Від нього анітрохи не жарко, а надто як порівняти з тим, що понадягнено на жандармах. Ось ви надіньте його, і самі побачите.

— Ну що ж, спробую. Ану дайте. Якщо я правильно пам’ятаю, справжній Санчо став правителем острова, а я з вашою допомогою стану правителем душ. Як отець Йоне. — Мер приміряв комір. — Таки ваша правда. Начебто не жарко. Трохи тисне, ото й тільки. Мені б він натер шию. Дивна річ, отче: без коміра я б ніколи не розпізнав у вас священика, а тим паче монсеньйора.

— Коли б економка забрала в Дон Кіхота спис і примусила його зняти обладунок, ви б ніколи не розпізнали в ньому мандрівного рицаря. А тільки схибнутого старого чоловіка. Віддайте мій комір, Санчо.

— Дозвольте, я ще трохи побуду правителем. Може, в цьому комірі мені навіть випаде почути одну-дві сповіді.

Отець Кіхот простяг був руку, щоб забрати свій комір, та в цю мить поряд озвався владний голос:

— Ваші документи!

То був жандарм. Як видно, він залишив свій джип за поворотом дороги і підійшов до них пішки. Чолов’яга він був опасистий і весь спітнів — чи то від ходи, чи то з остраху, бо пальці його неспокійно ворушилися на кобурі. Може, боявся, що перед ним баскські терористи.

— Мій гаман у машині, — сказав отець Кіхот.

— Підемо по нього разом. А ваш документ, отче? — звернувся жандарм до Санчо.

Санчо сягнув рукою до нагрудної кишені, де лежало посвідчення.

— А що за важкий предмет в оцій вашій кишені?

Поки Санчо видобував з кишені невеличку зелену книжку з написом «Теологія моралі», жандармова рука лежала на руків’ї револьвера.

— Це не заборонена книжка, начальнику.

— А я й не казав, що заборонена, отче.

— Я не «отче», начальнику.

— Чому ж ви носите цей комір?

— Я позичив його на хвилинку в мого друга. Ось погляньте, він навіть не пристебнутий. Просто накинутий. А мій друг — монсеньйор.

— Монсеньйор?

— Так, погляньте лишень на його шкарпетки.

Жандарм подивився на лілові шкарпетки й спитав отця Кіхота:

— То це ваша книжка? І комір ваш?

— Так, — відповів отець Кіхот.

— Ви позичили їх цьому чоловікові?

— Так. Розумієте, мені стало жарко, і я…

Жандарм дав йому знак іти до машини.

Отець Кіхот висунув шухлядку збоку від керма. І в першу мить не побачив свого посвідчення. Жандарм гучно сапав позаду. Нарешті отець Кіхот помітив, що, мабуть, від тяжких зітхань стомленого Росінанта посвідчення зсунулось і потрапило