Читати книгу - "1793"

Возу, на якому везли засудженого, довго не було. Його наближення супроводжував гучний лемент вуличних хлопчаків та місцевих божевільних, що бігли за возом і кидали в смертника все, що знаходили на дорозі. Засуджений — зовсім молодий, либонь, і двадцяти років ще не має. Його заарештували після того, як задушив свою наречену. І через що? Через вкрадену курку. Він хотів птицю пустити на вечерю, а дівчина наполягала, що її треба залишити й матимуть тоді яйця.

Коли його скинули з воза перед натовпом, бідолаха затрясся всім тілом, а на лівій штанині розповзлася темна пляма. Юрба шаленіла. Дві повії, яких Кардель точно бачив, хоч і не знав їхніх імен, голосно кепкують з такого недолугого злочинця, поряд з ними ірже дядько, чий ніс через сифіліс перетворився на гнилу діромаху, з якої течуть шмарклі.

Прокурор закінчує читати й відходить убік з усією гідністю, на яку здатен. Надпиває ковток чогось зі срібної фляжки й іде геть з площі, намагаючись не закаляти чобіт.

Різко відчиняються двері катової хижки, і натовп стихає. Виходить кат. Його звати Мортен Гесс, і його ім’я викликає в містян дивну суміш відчуттів — цікавості, пошани й презирства. Капюшон — частину службового костюма ката — Гесс завжди носив відкинутим назад. Більшість його попередників намагалася приховати обличчя, але цей кат не соромився своєї роботи. Обличчя в нього помережане зморшками, але байдуже, і чорні очі нічого не випромінюють. Буденність. Колись його самого засудили на смерть — під час бійки в корчмі Мортен своєму приятелеві важким пивним кухлем роздробив щелепу. Але на ту пору в місті не було ката, тож Гессу запропонували цю почесну посаду, відклавши його власну страту. Виходило, що кожен удар сокири або меча наближав і його смерть, і здавалося йому, що з кожним новим вироком руки все більше тремтять, і сам все п’яніший виходить до діла.

Подейкували, що Гесс уже тричі намагався вкоротити собі віку, але все ніяк. Останнього разу йому забракло сміливості кинутись у глибини Орставікена. Кат подумав, що можна уникнути страти, якомога сильніше напиваючись. Може, одного разу нап’ється до смерті. Цікаво, що від цього він не став менш популярним, навпаки — для глядачів п’яний кат був додатковою розвагою.

Міська сторожа розсуває натовп, і цим своєрідним коридором Гесс іде до місця страти. Крики глядачів гучнішають. Кат ледве тримається на ногах, ось-ось впаде, але намагається тримати марку, і настрій натовпу потроху передається і йому. Майстер Гесс — так іронічно прозвали його простолюдини, натякаючи на його невмілі руки — вихоплює в одного слуги сокиру й замахується нею у повітрі. Різко ступає кілька кроків у бік засудженого і вдає, ніби збирається з розгону відтяти йому голову, але ковзається в калюжі й сокира пролітає лише за кілька дюймів від голови. Обидва помічники ката, що стоять обабіч смертника, швидко відхиляються — ризикувати життям не хочеться, хоч вони добре знають, що «майстер» просто розважається. Натовп регоче й плеще в долоні.

Прикотили плаху — простий великий пень з безліччю темних плям і слідів від сокири. Голову засудженого поклали на плаху. Один з помічників поставив ногу хлопцеві на спину, тримає. Другий слуга петлею з мотузки охоплює праву руку смертника й прив’язує до колоди. Спершу відрубають праву долоню — щоб навіть засуджений до страти не покинув цей найкращий світ без болю. Кат став на свою позицію, підняв сокиру. Натовп затих. Якийсь жартівник у задніх рядах скористався з тиші, щоб вигукнути черговий дотеп, але його швидко вгамували. Гесс з риком опустив сокиру… І зупинив за кілька дюймів від руки, яку мав відрубати.

Майстер Гесс пишається своїм умінням розважити юрбу. Рукою витирає з чола уявний піт, випростовується і розтягує руки, ніби щойно ніс щось важке. Публіка аплодує в захваті, і кат ще двічі повторює свою виставу. Засуджений починає плакати. Його вже ніхто не тримає, але він навіть не намагається встати. Кожен бачить, як усе тіло здригається від гучних схлипувань.

Але хоч який п’яний, Гесс добре знає порядок. Він мусить виконати вирок, інакше юрба розлютиться. Плач засудженого поступово переходить у розпачливе виття. Натовп затихає. Над площею висить очікування.

Помічник знову притискає сердешного вбивцю до плахи, а Гесс плює на долоні, заносить сокиру й різко опускає на прив’язану руку. Засуджений реве від болю, а слуга піднімає відтятий п’ясток і кидає у натовп. Пальці страченої людини приносять удачу, особливо великий — він може врятувати злодія від суду. Злодіїв тут багато, і вони марновірні. Той з глядачів, кому найбільше пощастить у бійці, розріже кисть на шматки й продасть приятелям.

Мортен Гесс готується завдати смертельного удару. Він ступає крок уперед до хлопчини, який верещить на пласі. Це вже не людський крик, це голос з якогось іншого світу. Крики грішників з-поза димної завіси чистилища…

Майстрові Гессу знадобилося кілька спроб, щоб таки відділити голову засудженого від тіла. Перший удар влучив у плече. Другий раз сокира вдарила в потилицю, розсікла скальп і тепер одне вухо висіло на смужці шкіри. Тепер вже важко було розрізнити, сміється Мортен Гесс чи плаче, коли замахується і дико реве:

— Тобі кара — іншим осторога! Тобі кара — іншим осторога!

Тільки після п’ятого удару обидва голоси стихають — і засудженого, і ката.

Найневдаліший виступ майстра Гессе за весь час, погоджуються всі знавці справи. Хоча б з пошани до своєї служби міг би й менше пити. Очевидно, недовго залишилося йому справляти цю посаду, скоро знайдуть когось сумліннішого, а самого Мортена прив’яжуть до плахи.

Натовп потроху розходиться. До місця страти підходять баби, збирають кров, що стекла в калюжки, — найкращий засіб від падучки. Помічники ката перевертають страченого на спину й піднімають догори ноги — хай кров швидше стече, щоб не заляпатися, коли нестимуть тіло до свіжої могили неподалік від шибениці.

Кардель відвернувся від місця страти й раптом побачив неподалік від дороги худу фігуру Сесіла Вінґе. Мікель зовсім не чекав цієї зустрічі, тож кілька хвилин не міг вирішити, підходити до Вінґе чи ні. Бліде обличчя