Читати книгу - "Віддай мені сина, Олександра Багірова"

Катаю Марусеньку на гойдалці. Вона грає із дітьми. Намагаюся спілкуватися з молодими матусями. Звичайний день ... чому ж так боляче?

Заходимо до кафе. Замовляю доньці її улюблені страви. Вона весело грає із подружками. Мами обговорюють останні тенденції моди, нову колекцію. Як банально та нудно.

Прямую в туалет. Необхідно вмитися холодною водою. В очах все ще стоїть синій туман.

Прошу доглянути дочку, киваю охороні.

Заходжу до вбиральні, притуляюсь до стіни. Роблю кілька болючих глибоких вдихів. Кисень у легені не надходить, таке відчуття, то вдихаю розжарений пісок.

- Доброго дня, прекрасна Каріно, - з кабінки лунає чоловічий голос. Тихий, приглушений... він дряпає шкіру подібно до наждакового паперу.

У жіночому туалеті чоловік?!

- Ви хто? Що ви тут робите? - вже збираюся покликати охорону.

- Не кричи. Не варто. І кликати охорону я б не рекомендував, - кабінка відкривається і до мене виходить дуже високий чоловік із густими чорними вусами.

- Хто ви такий? – втискаюсь у стіну. Мені страшно… треба було б закричати, покликати на допомогу… але страх здавлює горло.

- Лев, - широко посміхається, а його вуса бридко ворушаться.