Читати книгу - "День триффідів"

— Думаю, хтось вирішив, що буде весело, якщо змішати напої, — сказала вона. — Але під кінець я почувалася як ніколи кепсько, хоча й мало випила.

Вівторок вона згадувала як день страждань від нечуваного похмілля. Близько четвертої вона вирішила, що з неї вдосталь. Вона викликала служницю і дала інструкції не турбувати її, хоч би що сталося — проходження комети, землетрус або Судний день. Після цього ультиматуму вона випила сильну дозу снодійного, що натщесерце подіяла на неї, як нокаут.

Відтоді вона нічого не знала, аж доки цього ранку її не розбудив батько, який, спотикаючись, зайшов до кімнати.

— Джозелло, — сказав він, — заради Бога, виклич доктора Мейла. Скажи йому, що я осліп. Сліпий, мов кріт.

Вона зі здивуванням побачила, що вже майже дев’ята. Встала, швидко одягнулася. Слуги не реагували ні на дзвінок батька, ні на її власний. Коли вона спустилася, щоб розбудити їх, то з жахом виявила, що вони теж осліпли.

Телефон не працював, тож єдиним виходом для неї здалося сісти за кермо і привезти лікаря самій. Тихі вулиці, де не було жодної машини, здивували її, але перш ніж до неї дійшло, що сталося, вона проїхала майже милю. Коли ж вона зрозуміла, то запанікувала, а від паніки ще нікому не було користі. Була ймовірність, що лікар міг уникнути хвороби, так само як вона. Тож вона поїхала далі з відчайдушною, хоча й дедалі меншою надією.

На півдорозі по Ріджент-стрит двигун почав захлинатися і зрештою зупинився. В поспіху вона не глянула на датчик рівня пального і досуха спустошила запасний бак.

Якусь мить вона розгублено сиділа в машині. Тепер на неї дивилося кожне обличчя, але на той момент вона вже розуміла, що жоден з цих людей не може ані побачити її, ані якось допомогти. Вона вийшла з машини, сподіваючись знайти десь поблизу гараж і підготувалася йти пішки, якщо не вдасться. Коли вона захлопнула за собою двері, якийсь голос гукнув її:

— Гей! Хвилиночку, друже!

Вона озирнулася і побачила, як до неї навпомацки рухається чоловік.

— Що таке? — спитала вона. Його вигляд не викликав у неї жодної довіри.

Щойно він почув її голос, його манери відразу ж змінилися.

— Я заблукав і не знаю, де я, — сказав він.

— Це Ріджент-стрит. Просто за вами кінотеатр «Нью-Гелері», — сказала вона і повернулася, щоб іти.

— Покажіть мені, де край тротуару, міс, — сказав він.

Вона завагалася, і цієї миті він підійшов ближче. Його витягнута рука намацала її рукав і вхопилася за нього. Потім він зробив випад вперед і боляче схопив обидві її руки.

— То ти можеш бачити, чи не так? — сказав він. — Чому ж ти можеш, чорт забирай, а я та інші — ні?

Перш ніж вона зрозуміла, що відбувається, він розвернув її і звалив з ніг, а потім вперся коліном у спину. Він схопив її за обидва зап’ястя своєю великою рукою і зв’язав їх шматком мотузки, який витягнув з кишені. Потім підвівся і смикнув її, щоб вона теж стала на ноги.

— Чудово, — сказав він. — Тепер ти будеш моїми очима. Я голодний. Веди мене туди, де є хороше їдло. Ворушись.

Джозелла смикнулася вбік.

— Не піду. Розв’яжіть мені спочатку руки. Я…

Він перервав її, давши ляпас.

— Думаю, цього вистачить, дівчинко. Вперед. Знайди мені щось погризти. Їжу знайди, чуєш?

— Кажу вам, не буду.

— Ще й як будеш, дівчинко. Чорти б тебе взяли, — запевнив він її.

І їй таки довелося це робити.

Вона допомагала йому, але весь час шукала зручної нагоди, щоб утекти. А він саме цього й очікував. Одного разу їй майже вдалося це зробити, але він зреагував занадто швидко. Навіть коли вона вже звільнила руки, він підставив ногу, зваливши її на землю і перш ніж вона встигла встати, знову схопив її. Після цього він знайшов міцну мотузку і прив’язав її до свого зап’ястя.

Спочатку вона повела його до кав’ярні й показала холодильник. Агрегат вже не працював, але продукти в ньому ще були свіжі. Наступний візит був до бару, де йому захотілося випити ірландського віскі. Вона помітила, що пляшка стоїть на полиці, до якої він не може дотягнутися.

— Якби ви розв’язали мені руки… — запропонувала вона.

— Ага, щоб ти мене пляшкою по голові гепнула. Я не вчора народився, дівчинко. Ні, я питиму скотч. Де він?

Вона почала розповідати, що є в різних пляшках, яких він торкався рукою.

— Мабуть, я просто була приголомшена, — пояснила вона. — Зараз я вже бачу з півдюжини способів, як можна було його обдурити. Мабуть, пізніше я вбила б його, якби ви не з’явилися. Але неможливо в одну мить змінитися і стати жорстокою — принаймні я так не можу. Спочатку я просто не могла зібратися з думками, мені здавалося неможливим, що такі речі можуть відбуватися у наш час, що невдовзі хтось прийде і припинить це все.

Перш ніж вони пішли, у цьому барі відбулася бійка. Інша група чоловіків та жінок виявила, що двері відчинені, і зайшла всередину. Її викрадач необачно наказав їй, щоб вона розповіла їм, що в пляшках. Почувши це, вони перестали говорити і повернули до дівчини свої незрячі очі. Почувся шепіт, а потім двоє чоловіків обережно рушили вперед. З виразу їхніх облич було видно, що вони налаштовані рішуче. Вона різко смикнула за мотузку.

— Обережно! — вигукнула дівчина.

Не вагаючись ані секунди, її викрадач розмахнувся черевиком. Удар виявився вдалим. Один із чоловіків зігнувся, скрикнувши від болю. Другий стрибнув уперед, але вона встигла відійти вбік, і він з гуркотом врізався у шинквас.

— Краще облиш її, покидьку, — загарчав той, хто тримав її. Він загрозливо крутив головою туди-сюди. — Вона моя, чорт забирай. Я її знайшов.

Але було ясно, що інші так легко не здадуться. Навіть якби вони могли бачити грізне обличчя її супутника, це б їх навряд чи зупинило. Джозелла почала розуміти, що дар зору, навіть якщо про нього знають із чуток, став скарбом, який перевершує всі статки, і цей скарб без жорстокої боротьби не віддадуть.

Інші почали оточувати їх, тримаючи перед собою руки. Однією ногою вона дотягнулася до стільця, схопила його за ніжку й кинула в них на шляху.

— Швидше! — вигукнула вона, відтягуючи свого чоловіка назад.

Двоє чоловіків перечепилися через стілець, на них зверху звалилася жінка. Вони одразу ж почали борсатися на