Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

своєї Берлінґейм, — римувати «індивід» зі, скажімо, «родовід» і «нарід» із «павідь»? Хоч, звісно, я і не поет.

— Не треба неодмінно бути куркою, щоб судити про яйце, — визнав Ебенезер. — Річ у тім, що рими, які ти назвав, є водночас і кращими, і гіршими від моїх: кращі вони тому, що їхнє звучання більше подібне до тих слів, із якими ти їх римуєш; а гірші тому, що така близькість тепер не в моді. «Індивід» і «родовід»: тут бракує молодецтва, хіба ні? Але «індивід» і «вид» — тут є несподіванка, є барва, є дотеп! Одне слово, це достоту досконалий гудібрастичний вірш.

— Гудібрастичний, он як? Чував, як у «Медальйоні» добре відгукувалися про «Гудібраса», але сам я завжди вважав, що він нудний. Що ти маєш на мислі, коли кажеш «гудібрастичний»?

Ебенезер ледве міг повірити в те, що Берлінґейм і справді був таким невігласом, який нічого не знав про гудібрастичну риму чи взагалі міг чого-небудь не знати, але такою була приємною ця зміна звичних їм ролей, що він легко відкинув свій скептицизм.

— Гудібрастична рима, — пояснив він, — це така рима, яка є близькою, проте не лише гармонійною. Візьмімо іменник «екіпаж»: яку б риму ти до нього підібрав?

— Стривай, дай-но подумати, — замислився Берлінґейм. — Я так гадаю, «типаж» згодився б, чи «паж», що скажеш?

— А от і ні, — усміхнувся Ебенезер. — Це надто очікувано; це те, що будь-який віршомаз міг би запропонувати — без жодних образ, ти ж розумієш.

— Та які там образи.

— Ні, «екіпаж» ти маєш римувати з «ваш» чи «скупа аж»; це майже схоже, але не зовсім.

У Індіян звуть водний Екіпаж Каное, й похвалить їх зваж.

«Екіпаж», «зваж» — ти слідкуєш за моєю думкою?

— Я вхопив сам принцип, — вирік Берлінґейм, — і я пригадую, що подібні рими були в «Гудібрасі»; але маю сумніви, що коли-небудь зможу застосувати це на ділі.

— Звичайно, зможеш! Потрібно лише набратися відваги, Генрі. Візьмімо, наприклад, «кричати»: Раз чоловік і я взялись кричати. Із чим ми це зримуємо?

Берлінґейм на якусь хвилю задумався над цим завданням.

— А що ти скажеш про «гарчати»? — зважився він нарешті на відповідь.

Раз чоловік і я взялись кричати: Гарикать я, а він — гарчати.

— Це гарна строфа, — відказав Лауреат, — і вона виказує певну дотепність. Але самій римі бракує жартливості. — «Кричати», «гарчати» — ні, це надто близько.

— Ну, то, може, «чвалати»? — запитав Берлінґейм, який вочевидь входив у смак.

Раз чоловік і я взялись кричати: Хто з нас на кóні буде мчати.

— Це ще дотепніше! — поет сплеснув у долоні. — Краще, ніж те, що міг би написати Том Трент з допомогою Діка Меррівезера! Але все одно це ще не гудібрастичний стиль. «Кричати», «гарчати»; «кричати», «чвалати».

— Я здаюся, — сказав Берлінґейм.

— Тоді як тобі ось це:

Раз чоловік і я взялись кричати Про те, у кого ж кращі шати.

«Кричати», «шати» — оце і є гудібрастичний стиль.

Берлінґейм скривився.

— Але ж вони у розладі й так деренчать, що аж ріжуть вухо!

— Саме так. І що більший розлад, то кращий куплет.

— Ага, он як! — вигукнув наставник. — А що скаже мій Лауреат на це?

Раз чоловік і я взялись кричати: Кому на чалому, кому — чимчикувати.

— «Кричати» й «чимчикувати»? — вигукнув Ебенезер.

— А хіба вони не деренчать, неначе мідні дзвони Аїда?

— Ні, так нізащо не годиться! — Ебенезер рішуче похитав головою. — Я думав, що ти вловив суть, але слова мусять бути до певної міри близькими, якщо ти хочеш, щоб вони деренчали. «Кричати» й «чимчикувати» — це два кораблі у різних океанах: вони в принципі не можуть зіткнутися, а саме цього зіткнення ми і шукаємо.

— Тоді спробуймо ось так, — запропонував Берлінґейм:

Раз чоловік і я взялись кричати: Кому — женитись, кому — бочкувати.

— «Бочкувати»! Ти сказав «бочкувати»? — Ебенезер почервонів. — Яка ще така «бочка»? Нащо вона тобі здалася?

— Це гудібрастичний стиль, — усміхнувшись, відповів Берлінґейм. — І вона мені потрібна, щоб посцяти.

— Присяй-бо! — він ніяково засміявся. — Це найусцятніший гудібрастичний вірш, який я коли-небудь чув!

— Хочеш почути ще? — запитав Берлінґейм. — Я старанний учень деренчливого римування.

— Та сцяти я на нього хотів, — вирік поет. — Твій урок закінчено!

— Е, ні, я тільки-но вловив, у чому тут справа. Може так статися, що я й сам коли-небудь візьмуся складати вірші, бо це, здається, не така вже й морока — не мішки тягати.

— Але ж ти знаєш приказку, Генрі: Поетами народжуються, а не стають.

— Та годі вже тобі! — насмішкувато кинув Берлінґейм. — Хіба ж ти не став Лауреатом, перш ніж почав складати пристойні вірші? Б'юся навзаклад, що я б потрапив римувати на рівні з найкращими, якби добряче попотів над цим.

— Ніхто краще від мене не знає твоїх талантів, — ображеним тоном сказав Ебенезер. — Однак істинний поет не має жодних інших талантів, опріч таланту до віршування.

— Ти тільки-но випробуй мене, — кинув виклик Берлінґейм. — Ну ж бо, називай мені слова